Згідно з джерелами християнських богословів, це свято було встановлене у Візантії 1164 року на честь перемоги імператора Мануїла над іновірцями — мусульманами. В день цієї перемоги перед битвою нібито чудесно заблищала — обновилась — ікона Божої Матері. У святкові богослужіння були введені обряди виносу хреста, ходіння з ним по вулицях та урочистого водосвяття.

Руські князі прагнули надати місцевого характеру цьому явно завізному, без слов'янських коренів святу. Адже вони не гірш од візантійських Імператорів враховували вплив релігійних навіювань на народні маси. І тому володимирський князь Андрій Боголюбський, побивши 14 серпня 1164 року іновірних волзьких болгар, оголосив це «справою Спасової та Богородицької допомоги». Таким чином, богословське трактування свята дістало й руське національне забарвлення.

Увіходженню цього свята в побут селянського населення Русі сприяло те, що воно збігалося з початком важливих сільськогосподарських робіт — сівби озимини: «Перший Спас —перший засів». Перед сівбою освячували насіння, щоб краще родило. По селах святили воду, хресні ходи рушали на ріки, озера, ставки; люди купалися самі й купали худобу — щоб очиститися від Нечистої сили. У церквах правили молебні про дарування врожаю, про щедрі дощі. Оскільки обряди були зв'язані з водою, свято першого Спаса стали називати ще й мокрим Спасом.

Це свято збігається в часі ще й із другим вирізанням стільників із вуликів. Перший мед несли в церкву святити (медовий Спас).

Оскільки в цей день у святцях згадуються ще й семеро мучеників — братів Маккавеїв: Авіма, Антоніна, Гурія, Єлеазара, Євсевона, Аліма й Маркелла, матері їх Соломонії та їх учителя Єлеазара, які в 166 році до н. е. прийняли мученицьку смерть, в Україні свято дістало назву «Маковія». До церкви несли святити квіти, мак, вірячи, що обсипання свяченим маком перешкоджає ходити до хліва відьмам, а до дому — ходячим покійникам. Після посвяти квіти й голівки маку кладуть за Іконами, де вони зберігаються до весни. Весною мак розсівають по городі, а сухі квіти на Благовіщення вилітали до своїх кіс, — «щоб не випадало з голови волосся».

Обрядовою їжею на цей день є «щулики» (спечені коржі, поламані на дрібні шматочки в макітру й залиті медом та розтертим маком).

Преображення Господнє — велике, одне з так званих двунадесятих свят церкви, присвячене Ісусу Христу, — відзначається 19 серпня І відоме в Україні під назвою другого, чи яблучного Спаса. Воно встановлене на честь однієї з подій земного життя Ісуса Христа — його чудесного Преображення, яке бачили його учні.

Разом із Петром, Іоанном та Яковом Христос піднявся на гору. Тут на мить його обличчя засяяло, мов сонце, а одяг став білим, як сніг. З'явилися пророки Ілля та Мойсей, стали розмовляти із Христом. Світла хмара осяяла співрозмовників, і голос із неба промовив: «Це син мій улюблений» (Матвія 17, 1—8). Свідчення євангелістів стали основою запровадження свята на честь цієї події (встановлене в IV столітті).

Свято прижилося далеко не зразу і не скрізь. Першими його запровадили в себе східні церкви, з'єднавши з місцевими язичницькими святами, присвяченими збиранню врожаю.

Цікаво, що в долі цього свята (як і в історії першого Спаса) релігія тісно перепліталася з політикою. Відоме вже на Сході свято Преображення майже не відзначалося на католицькому Заході. Аж ось настало XV століття. Для Європи воно було страшним. Турецькі полчища захопили християнську Візантію. Одна за одною жертвами турків стали балканські та придунайські країни, де насаджувалася мусульманська віра. Небезпека загрожувала Центральній Європі. Однак під стінами Бєлграда 19 серпня 1456 року турецька армія зазнала нищівної поразки. Папа римський Калліст вирішив скористатися слушною нагодою й підняти свята. Щоб закріпити для християнського світу моральні наслідки цієї події, він оголосив її перемогою «християнської зброї», здобутою завдяки втручанню Ісуса Христа, а свято, яке припадало на 6 серпня за старим стилем, повелів вважати обов'язковим для всіх християн.

На Русь свято Преображення було занесене з Візантії разом із християнством. О дій порі вже відчувається наближення осені. Це знайшло своє відображення в селянських прислів'ях — прикметах: «Із Спаса — Преображення погода преображається», «Після другого Спаса — дощ хлібогній», «Прийшов другий Спас — бери рукавиці про запас». До Спаса, як правило, закінчували збирати хліб, розпочинали копати картоплю, збирати яблука, груші.

Спаса — це день поминання покійних родичів. За народним повір'ям, це третій вихід мерців на світ у весняно-літньому сезоні: вони з'являються на Страсний четвер, Зелені Свята І Спаса.

29 серпня відзначається свято Перенесення нерукотворного образу Спаса нашого Ісуса Христа із м. Едесси в Константинополь, у повсякденному житті віруючих відоме більше як третій Спас, чи Спас на полотні.

Церковна версія походження свята така. В місті Едессі (Месопотамія) жив цар Авгар, який захворів на проказу. Почувши про чудесні зцілення, що їх творив Ісус Христос, Авгар послав до нього гінця з проханням приїхати в Едессу й вилікувати його. Христос відповів гінцеві, що після завершення своєї справи на землі він пришле до царя одного із своїх учнів, який його вилікує. Під час цієї розмови Ісус обмив своє обличчя і витерся рушником, на якому відбився його лик. Гінець доставив відповідь Ісуса Христа і чудесний рушник Авгарові. Й коли той