У спеціальній науковій літературі творчість найчастіше визначається як процес діяльності, наслідком якого є створення якісно нових матеріальних і духовних цінностей, які мають суспільну та особистісну значущість. Водночас творчість – це здатність людини створювати з наявного матеріалу дійсності на основі пізнання закономірностей об'єктивного світу нову реальність, що задовольняє різноманітні суспільні та особистісні потреби. Суспільство загалом і кожен член його зокрема є суб'єктом творчої діяльності. На думку академіка В.Вернадського, саме завдяки своїй продуктивній праці та творчій думці людство здійснило перехід від біосфери до ноосфери ( “ноос” - з грецької – розум). Упродовж усієї історії свого існування людина впливала на навколишній світ, формувала нове середовище, в якому розвивалася цивілізація та й сама природа.

Тваринний світ веде пристосовницький спосіб життя. Для цього йому достатньо задовольнити свої потреби в їжі, сні, продовженні виду. Людині ж притаманний перетворювальний спосіб життя. Творити, змінювати навколишній світ – її родова ознака. Робити це можливо лише за законами пропорції, симетрії, гармонії, за законами краси, творчості.

Наявність творчих здібностей, естетичної потреби – найсуттєвіші риси людини. Це те, що робить її Людиною Розумною, виділяє із тваринного світу. Потяг до краси, до творчості закладений у ній природою. Нерозвинені творчі здібності, незадоволена естетична потреба мають властивість деградувати, розчиняючись в інстинктах, і людина за устроєм своєї психіки починає нагадувати тварину. У своїй повсякденній поведінці вона вже керується не прагненням творити, а певними фізіологічними чинниками. Коли дичавіє окрема людина – це трагедія, коли дичавіє людство – це вже катастрофа.

Творчість людини – явище складне, багатогранне і суперечливе, охоплює чимало сфер її буття. “У людини немає благороднішого заняття, яке б виправдовувало б її існування на землі, підтверджувало б високе звання людини, давало б їй глибоку й істинну насолоду від ранньої юності до похилої старості, ніж творчість”, - зазначав філософ М. Гончаренко [2. 218]. Ця думка підтверджена зізнаннями самих творців – письменників, поетів, музикантів та вчених. Наприклад, М. Гоголь підкреслював: “Навряд чи є вища насолода, аніж насолода творити” [1].

Загальновизнано, що поза творчістю не існує особистості. Творчість постає як специфічна форма діяння людини – її духовне діяння, в якому індивід не тільки осягає навколишній світ, вчиться його організовувати, розуміти і певним чином взаємодіяти з ним, а, що головне, - особистість осягає власну здатність до подібних взаємодій, а також межі та міру своєї самостійної та індивідуальної сили.

Психологи стверджують, що людина здатна до творчості у всі періоди свого життя і в усіх галузях діяльності, оскільки кожен індивід має творчий потенціал різного рівня, а творчі здібності піддаються вихованню й культивуванню.

Вітчизняні та зарубіжні дослідники В. Андрєєв, А. Бертон, Л. Виготський, Г. Костюк, І. Лернер, А. Маслоу, Ж. Піаже, Я. Пономарьов, Дж. Редфорд, В. Рибалка, С. Рубінштейн та ін. наголошують, що навчання творчості та продуктивному мисленню можливе, воно зумовлене дією механізму переносу, тобто вправляння у творчій діяльності в одній галузі може бути перенесене в іншу галузь. Таким чином, якщо, наприклад, вчитель літератури на своїх уроках буде сприяти розвитку творчих здібностей учнів ПТНЗ, які у майбутньому стануть фахівцями сфери послуг і туризму, він, безперечно, допоможе їхньому становленню як творчих особистостей, а сформовані на уроках літератури творчі здібності допоможуть молодим спеціалістам в їхній професійній діяльності.

Отже, людина від природи – творець, бо приречена створювати те, чого в навколишньому середовищі та соціумі досі не існувало. Здатність творити максимально виявляється у новаторському розв’язанні найскладніших проблем людського буття, мінімально – у готовності реалізувати вже відомі завдання оригінально, новими способами.

Це стосується і професійної діяльності, в якій “особистість досягає такого рівня виявлення своєї сутності, коли її індивідуальні прояви набувають культурно-історичного змісту, а кожний окремий продукт цього діяння виходить за межі встановленого раніше, позначає нові грані, нові потенційно можливі площини професійно-творчого діяння ( не тільки для самої цієї особистості, а й для її наслідувачів)”[3. 343].

Творчість є предметом дослідження багатьох гуманітарних та природничих наук – філософії, психології, педагогіки, соціології, літературознавства, мистецтвознавства, фізіології, методики, кібернетики тощо. Кожна з цих наук вивчає творчість у своєму специфічному аспекті. Взагалі ж джерельна база цієї проблеми надзвичайно багата. Так, ще у 1965 році Інститутом творчості в Каліфорнії (США) було складено бібліографію наукових праць з теорії творчості, що містила понад 4 тис. позицій, за останні ж десятиліття вона зросла в декілька разів.

У контексті нашого дослідження нас насамперед цікавлять висновки педагогічної та методичної наук, які досліджують формування й розвиток творчої особистості учнів та студентів. Ще В.Сухомлинський вказував, що робота вчителя – це творчість, а не буденне заштовхування в дітей готових знань. Відтак покликання педагога – у розвитку творчих можливостей, здібностей дитини, вихованні в неї потягу до нового, формуванні творчої особистості.

Які ж риси притаманні творчій особистості? Це, насамперед, високий рівень ідейно-моральної свідомості, постійний пошук оптимальних оригінальних рішень поставлених завдань, творчий стиль мислення, здатність бачити проблему, виявляти суперечності, творча фантазія, розвинена уява, прагнення досягти ефективного результату за конкретних умов праці, високий рівень загальної культури [ 8, 5-60].

Творча особистість завжди характеризується високим рівнем креативності, яскраво вираженими особистісними якостями і здібностями, які сприяють успішній професійній діяльності. Кожен творчий фахівець у своєму розвитку, за твердженням І.Раченка, проходить такі