Психолого-педагогічні дослідження гри та формування математичних уявлень.

Сутність, психологічна природа, вплив гри на розви-ток особистості здавна цікавили філософів, педагогів, психологів, математиків, соціологів, демографів. Фізіо-лог І. Сеченов убачав причину гри в особливостях дитячої психіки. Театральний педагог і режисер Костянтин Станіславський (1863—1938) закликав акторів учитися у ді-тей, які граються, щирості почуттів. Засновник кібернети-ки американський учений Норберт Вінер (1894—1964) схвалював спроби розроблення моделі гри математичним способом. Попри те що гра супроводжує людину протягом усього життя, головне значення її все-таки пов'язують з дошкільним віком.

Попри різне бачення походження гри, філософи, пси-хологи, мистецтвознавці одностайні в думці, що гра є соці-альною потребою і виконує певні суспільні функції, перед-усім забезпечує передавання суспільного досвіду від одно-го покоління до іншого. Ігри дітей різних народів і часів подібні за тематикою, оскільки відображають спільні для всіх людей явища життя.

Соціальна природа гри як феномену полягає у кон-кретно-історичному характері творчих сюжетно-рольо-вих ігор, змістом яких є відображення суспільних відно-син людей. В іграх діти відтворюють поведінку дорослих, а також негативні явища їхнього життя.

Гра як діяльність притаманна передусім молодому ор-ганізму, що зумовлене потребою дитини у виявленні ак-тивності. Тому в дитячому віці гра є нормою. Вагомі аргу-менти на підтвердження значення гри для розвитку дитини містять праці І. Сеченова, І. Павлова, П. Лесгафта, Л. Чулицької, Т. Осокіної та ін. Гра є не лише фактором настрою, емоцій дитини, а й важливим чинником розвитку функцій мозку, серцево-судинної, нервової систем її організму. Перебіг усіх життєво важливих фізіологічних і психічних процесів у організмі дитини пов'язаний із задоволенням потреб в активності, нових враженнях, вияві здорових емоцій.

Гра як соціальне явище, що виникло в процесі істо-ричного розвитку людства з трудових дій, відображає ре-альну дійсність, удосконалюється з розвитком відносин «людина — суспільство». Вона є активною, свідомою, ці-леспрямованою діяльністю, яка втілює потребу дитини в активності.

У педагогічному процесі дитячого садка гра є засобом виховання, формою організації навчання (дидактична гра), виховання, методом і прийомом навчання дітей (Н. Мчедлідзе).

Сучасні психолого-педагогічні дослідження гри харак-теризуються зближенням поглядів на неї як на провідну діяльність дітей дошкільного віку, аналізом її виховних можливостей і засобів їх актуалізації. На цих проблемах зосереджувався Л. Виготський і вчені, які репрезентують його школу (О.Запорожець, Д. Ельконін, О. Усова). Вони переконували, що виховний потенціал гри може бути реалізованим тільки за умови спрямування її дорослими. Цю точку зору розвинуто в працях французького психоло-га А. Валлона, її підтримували також представники педа-гогічної науки: Р. Пфютце, І. Хоппе, Л. Шройтер (Німеч-чина), Д. Ковач, О. Ваг, П. Баконі (Угорщина), Л. Бєлінова (Чехія), Е. Петрова, С. Аврамова (Болгарія) та ін.

Вчені (Н. Михайленко, Н. Короткова) виявляють зацікавленість не так феноменом гри, як сутністю, структурою, динамікою стосунків, що в ній складаються. Цей напрям наближений до сучасних кон-цепцій дошкільного виховання, які розглядають гру як джерело формування особистості.

Сучасні українські науковці (Л. Артемова, Г. Григоренко, К. Щербакова) досліджують формування сус-пільної спрямованості дитини дошкільного віку у грі, роз-виток моральних стосунків у творчих іграх тощо. За їхніми твердженнями, гра містить більші можливості для формування особистості дошкільників, ніж будь-яка інша діяльність, оскільки мотиви її мають велику спонукальну силу і дітям зрозуміле співвідношення мотиву і мети гри.

Психологічна природа, сутність, виховні та інші мож-ливості гри як складного, багатофункціонального фено-мену втілені в її ознаках, одні з яких властиві будь-якій соціальній діяльності, інші — тільки грі. Дитяча гра зумовлена віковими особливостями особистості.

Грі властиві певні загальні, універсальні ознаки:

- Гра як активна форма пізнання навколишньої дійс-ності. Різноманітність її форм уводить дитину у сферу ре-альних життєвих явищ, завдяки чому вона пізнає якості та властивості предметів, їх призначення, способи вико-ристання; засвоює особливості стосунків між людьми, пра-вила і норми поведінки; пізнає саму себе, свої можливості здібності. Гра іншим чином відкриває шляхи пізнання світу, ніж праця і навчання. У ній практичне, дієве освоєн-ня дійсності відбувається раніше, ніж здобуття знань. Ін-терес дитини до гри поступово вичерпується внаслідок, зас-воєння знань і умінь. Це спричиняє розвиток сюжету гри,появу нових ролей у ній.

- Гра як свідома і цілеспрямована діяльність. Кожній грі властива значуща для дитини мета. Навіть найпрості-ші ігри-дії з предметами мають певну мету (нагодувати,покласти ляльку спати тощо). Чим менша дитина, тим більш наслідувальними є її ігрові дії. Поступово зростає рі-вень усвідомленості дітей у грі. Щоб досягти мети, вони відбирають необхідні засоби, іграшки, здійснюють відпо-відні дії та вчинки, вступають у різноманітні стосунки з то-варишами. Діти домовляються про тему і зміст гри, розпо-діляють ролі, певною мірою планують свою діяльність. Усе це свідчить про цілеспрямований, свідомий характер гри.

- Соціально-педагогічна роль гри у формуванні особистості дитини. Ключові поняття: гра, ігрова технологія, цільові орієнтації гри (дидактичні, виховні, розвиваючі, соціалізуючі), функції ігрової діяльності (розважальна, комунікативна, самореалізація. в грі, ігрова терапія, діагностична, корекційна, міжнаціональна комунікація, соціалізація).

- Гра як вид діяльності. Сучасний педагог має бути готовим до організації різних видів діяльності учнів, оскіль-ки життєвий шлях осибистості тісно переплітається з діяльністю. Діяльність - це активність людини, спрямо-вана на досягнення свідомо визначених цілей, пов'язаних із задоволенням потреб та інтересів. Діяльність формує і змінює її саму, її волю, характер, здібності.

Психологія обґрунтовує три основних види діяль-ності - ігрову, навчальну, трудову, які характеризу-ються гармонійним взаємодоповненням, взаємопроникненням та взаємоіснуванням.

Навчально-виховна ефективність будь-якої діяльності перебуває у прямій залежності від рівня її організації, врахування вікових особливостей дітей, чергування та