дозування видів діяльності, різноплановість якої має над- звичайно важливе значення у становленні особистості учня. У діяльності складаються професійно-особистісні особ-ливості людини. Формування її як суб'єкта діяльності по-чинається в грі, у цьому полягає її велике значення, оскільки в ній дитина шукає не лише задоволення, але й серйозні заняття. В активній ігровій формі вона глибше пізнає явища життя, суспільні відносини людей, трудові процеси. Гра — це світ практичної діяльності дитини, яка задовольняє не тільки фізичні, але й духовні потреби. Ди-тяча гра є формою реалізації її активності, формою життєдіяльності. Гра є автономною й «цінновічною», як довготривала, школа реалізації практично всіх можливос-тей дитини і багато в чому дорослої людини. Водночас гра — це вивірений століттями, народним досвідом, соціально-культурними нормами суспільства фактор соціалізації особистості. Гра є традиційним засобом народної педагогіки. Люди здавна використовували гру як метод трансляції досвіду старших поколінь молодшим.
Гра як спектр цільових орієнтацій ігрових технологій широко використовується у дошкільних, загально-освітніх та позашкільних навчальних закладах. У су-часній школі, коли педагоги акцентують увагу на ак-тивізації та інтенсифікації навчального процесу, ігрова діяльність використовується як самостійна технологія з метою засвоєння понять, тем, розділів навчального предмета; як елемент (іноді достатньо істотний) іншої технології; як урок (заняття) чи його частина (вступ, пояснення, закріплення, вправа, контроль), як технологія позакласної виховної роботи, Поняття „ігрові педагогічні технології” включає велику групу ігрових методів, прийомів, та форм організації педа-гогічного процесу. На відміну від ігор взагалі, педа-гогічна гра характеризується істотною ознакою - чітко сформульованою метою навчання й виховання і відповідними результатами, які можуть бути обґрунто-вані, виділені у певному вигляді і характеризуються навчально-пізнавальною спрямованістю.
Ігрові технології мають такий спектр цільових орієнтацій:
дидактичні: розширення світогляду, пізнавальна діяльність; застосування знань, умінь, навичок у прак-тичній діяльності; формування умінь і навичок, не-обхідних у практичній діяльності, розвиток загальнонавчальних умінь і навичок; розвиток трудових навичок;
виховні: формування певних підходів, позицій, мо-ральних, естетичних і світоглядних установок; вихо-вання самостійності, волі співробітництва, взаємодопо-моги, колективізму, комунікативності тощо; розвиваючі: розвиток уваги, пам'яті, спостережли-вості, мови, мислення, творчих здібностей, мотивації навчальної діяльності; уміння порівнювати, аналізувати, робити самостійні висновки, співставляти, знаходити
аналогії, уявляти, приймати оптимальні рішення, фан-тазувати, розвивати здатність до емпатії та рефлексії;
соціалізуючі: прилучення до норм і цінностей суспільства; адаптація до умов середовища; стресовий конт-роль, саморегуляція; навчання спілкування, психотерапія.
Цікавими є висновки французького філософа-гуманіста Мішеля Монтеня (1533-1592): «Навіть ігри та вправи - і вони стануть невід'ємною й досить важ-ливою складовою навчання...», бо вони сприяють вихо-ванню і тіла, і душі. Монтень доводив, що навчання і гра тісно між собою взаємопов'язані, вони гармонійно взаємодоповнюються.
Чеський педагог Ян Амос Коменський (1592-1670) у процесі використання гри застерігав вихователів «не ро-бити нічого показ міру». Це стосується доцільного дозу-вання усіх видів діяльності, зокрема, й гри. Однак при цьому «вихователями нехай будуть найкращі люди з лю-дей, які вирізняються своєю моральністю - ось дієвий засіб забезпечення позитивного результату виховання».
Гра розглядається як засіб фізичного вдосконалення ди-тини та її розвитку у працях французького просвітителя, філософа, письменника і педагога Жан-Жака Руссо(1712—1778), Він був переконаний, що «з метою зміцнен-ня тіла і сприяння його росту природа має свої засоби, яким не слід протидіяти. Нє потрібно змушувати дітей за-лишатися на місці, коли їм хочеться ходити, чи змушува-ти, ходити, коли їм хочеться залишатися на одному місці... Нехай вони стрибають, бігають, кричать, коли їм хочеться. Всі ці рухи викликані потребами їх організму, який прагне зміцнитися...». Саме у грі розвиваються не лише фізичні здібності, а й «вправляються» відчуття до-тику, уміння бачити, розрізняти, слухати і чути. Діти ма-ють усвідомити необхідність і користь таких занять.
Відомий педагог і громадський діяч, блатом і лікар, автор наукової системи фізичного виховання Я. Лес-гафт (1837-1909) у статті «Про ігри в сім'ї» висловив думку про серйозність та істотність проблеми викорис-тання ігор у сімейному вихованні, що, у свою чергу, вимагає підвищення педагогічної культури батьків у сфері ігрової діяльності. Його увага викликана мірку-ваннями про те, що всю свою першу освіту в сім'ї ди-тина отримує за допомогою імітаційних ігор, в яких во-на повторює все те з навколишньої дійсності, що зали-шає в неї найглибші сліди, і що найбільше відповідає ЇЇ вмінням. Дитина завжди є дзеркалом середовища; во-на в іграх засвоює всі звички та звичаї свого оточення, сприймаючи все, що частіше бачить і про що дізнаєть-ся від осіб, які її оточують.
Цінними залишаються поради П.Ф. Лесгафта педа-гогам щодо організації ігрової діяльності учнів.. У шкільні роки дитина продовжує гратися. У грі відбу-вається її фізичний розвиток, виховання моральних якостей, духовне зростання. Тому П.Ф. Лесгафт глибо-ко переконаний, що школа повинна сприяти розвитку індивідуальних здібностей особистості, значну роль відводячи засобам гри.
У системі фізичного виховання П.Ф. Лесгафт нада-вав першорядного значення іграм. Він зазначав, що послідовно і вміло проведені ігри швидше привчають дитину володіти собою, зосереджувати свою увагу на справу. Гра привчає до правдивих взаємин і створює гарне товариство.
Аналізуючи досвід використання гри в Англії, П.Ф. Лесгафт наголошував на її педагогічних можли-востях. Він зазначав, що серйозне керівництво ігровою діяльністю е процесом складним, воно вимагає від керівника гри розуміння справи і великої підготовки.
У другій половині XIX століття П.Ф. Лесгафт висло-вив думку про роль періоду сімейної ери. в соціалізації особистості; рекомендував усі види діяльності, зокрема й ігрову, пов'язувати з розумовим розвитком учня;