Традиції світової філософської та педагогічної думки стосовно ролі гри у формуванні особистості дитини та по-зиції педагога в цьому процесі продовжили відомі вітчиз-няні педагоги. Серед них — К. Ушинський (1824-1870), який зазначав, що «педагогічні засоби і методи вихован-ня є різноманітними, і лише знайомство з усім цим розмаїттям може вберегти вихователя від тієї впертої од-нобічності, яка, на нещастя, дуже часто зустрічається у педагогів-практиків, не знайомих з педагогічною літера-турою. ...Звичайно, враховуючи вік, потрібно дати час (дітям) і для ігор, але щоб гра була справжньою грою...». Надаючи великої ваги грі у справі навчання та виховання, видатний російський педагог переконував, що «теорія і практика дитячих ігор має стати одним з голов-них предметів в учительських семінаріях».

У грі дитина самостійна, вільна й самодостатня осо-бистість, котра випробовує й розвиває свої сили. Ігрові заняття відіграють важливу роль у соціалізації особис-тості. Видатний український педагог і громадський діяч Софія Русова (1856-1940), яка своє життя при-святила творенню національної системи виховання й освіти, була переконана, що «для соціального вихован-ня дитини найкращий засіб - то дитячі ігри і спільна праця. ...Гра є дійсністю дитини, і, аналізуючи вміст цієї дійсності, педагог може визначити головне в ха-рактері всього її майбутнього життя. Матеріал для своїх ігор дитина бере лише з того, що її оточує... Ось чому поведінка батьків і всіх, хто виховує дитину, має вирішальний вплив на склад її понять.,.».

Керівництво грою повинні здійснювати не лише педаго-ги, а й батьки. На цьому наголошував у статті. «Про дитячі ігри та розваги» російський педагог і психолог П.Ф. Каптєрєв (1849-1922), розуміючи гру як «явище вельми широке» (грають і діти, і дорослі). Він без сумніву відзначав важливе значення у розвитку людини дитячої гри, для якої відводиться багато часу: «якщо ми хочемо виховати справжню людину, творця, ми повинні потурбу-ватися про широку, й вільну постановку дитячих ігор, особливо драматичних, щоб дитяча гра розвинулась пиш-но, щоб. діти із задоволенням і багато грали, щоб гра була їх пристрастю». П.Ф. Каптєрєв звертав увагу на те, що пройшов той час, коли гра вважалася дрібничкою, яви-щем, на вивчення якого дорослому було б соромно витра-чати багато часу; «тепер усі вже, здається, переконалися, що гра - вельми характерне, істотне явище у дитячому житті. Не зрозуміти його - означає не зрозуміти дитин-ства; не зуміти задовольнити потреби дітей у грі — значить позбавити їх найпотрібнішої і властивої їх віку потреби. З дитячою грою серйозно повинні рахуватися батьки і вихо-вателі, дитячу гру повинен серйозно вивчати психолог...». П.Ф. Каптєрєв наголошує, що дитяча колективна гра вимагає від дітей спритності й енергії, напруження сил, уваги й спостережливості, знання сильніших і слабших сил учасників гри, уміння володіти собою, зосереджува-ти свої сили, правильно їх розподіляти, щоб не витрача-ти даремно. Він стверджував, що участь дитини у колек-тивних іграх є істотною умовою правильного всебічного розвитку дитячої особистості. Через високе виховне зна-чення колективних Ігор він рекомендував спеціально організовувати зібрання дітей для їх ігрової діяльності. Педагог визначив і обґрунтував межі втручання дорос-лих в ігри дітей. П.Ф. Каптєрєв зробив значний внесок у розвиток теорії гри та обґрунтував необхідність ово-лодіння вихователями й психологами ігровими метода-ми, прийомами та формами роботи.

Відомий польський письменник, педагог, лікар Януш Корчак (1878—1942) у педагогічних бесідах «Правила життя» звертає увагу на важливість ігор та розваг. Тривалий час він спостерігав за дитячими ігра-ми. Помітивши, що найбільше діти сердяться, якщо їм заважають гратися, він склав правила гри, за якими ні в якому разі не можна заважати дітям у грі; не можна без дозволу брати чужі іграшки чи предмети для ігор; а якщо комусь не подобається гратися, то не слід зава-жати іншим. Педагог бачив, як охоче діти приймають у гру і маленьких, і слабких, і невмілих, аби лиш во-ни не сварилися і не вимагали, щоб їм дали робити те, чого не вміють. Я. Корчак подає важливе правило: «Не треба соро-митись грати». Даремно дорослі говорять, а задаваки за ними повторюють: «Такий великий, а грається, як ма-ленький. Така велика, а грається в ляльки». Важливо не те, у що гратись, а як і що при цьому думати й відчувати - пише Я. Корчак. Можна розумно гратися в ляльки - й примітивно грати в шахи. Можна цікаво й з великою фантазією гратися в пожежу чи в потяга, в полювання чи в індіанців - і безглуздо читати книжок. Тривалий час спостерігаючи за іграми дітей, Я. Корчак робить висновки: «Раніше мене дивувало, чому діти так швидко взнають нового товариша, так зразу зна-ють, хто буде добрим товаришем, а хто -ні. Згодом я зрозумів: найлегше взнати під час гри». Він вказує на необхідність створення належних умов для організації ігрової діяльності учнів: «Якщо в людині назбиралася сила й вона не може її витратити, вона сидить, як оч-маніла, зголоднівши, знудьгувавшись за рухом... Саме тому такі хаотичні й неприємні шкільні перерви, особ-ливо якщо немає просторої рекреаційної зали. Діти більше штовхаються й дають стусани один, одному, ніж граються; кілька чоловік шкодять, решта забилася в куток: усе одно з гри нічого не вийде. Отже, Я. Кор-чак важливого значення надавав грі: в ній розкрива-ються різні якості, властивості,