В Україні було відомо кілька систем землеробства. Найбільш давньою, яка до початку XX ст. траплялася лише подекуди в Карпатах і на Поліссі, була вирубно-вогнева система. На обраній під посів у лісі ділянці (підсіці) восени або взимку рубали ліс і кущі, залишаючи їх на місці. Навесні їх палили і після цього без оранки сіяли просо або льон.

У наступні роки на підсіці висівали жито або інші зернові культури. Через три-чотири роки урожайність такого лану різко знижувалась і його залишали незасіяним — «відпочивати», «лежати». Вирубно-вогнева система характери-зувалася вкрай низькою продуктивністю праці.

Призначення народних літніх урочистостей, фольклорно-календарної обрядовості — уславлення, поетизація розквіту і краси природи, збирання врожаю, турбота про його збереження, побажання і оспівування добробуту людини, її вільної праці.

Велике виховне значення мають звичаї та обряди, пов'язані з "зеленим святом" (інші назви — клечальна неділя, трійця), а також із святом Івана Купала. Скільки життєвостверджуючих і високопоетичних пісень, легенд, переказів оживають у народній пам'яті в дні підготовки і відзначення цих свят! Скільки дотепності і кмітливості, винахідливості, одним словом, творчості проявляється в процесі виконання обрядів на честь цих свят!

На "зелене свято" заквітчують свою домівку (хату, кімнату) квітами, підлогу встеляють рутою — м'ятою, духмяним чебрецем, іншим зелом. Клечальна неділя — це вшанування царств рослин, "зеленого дому", в якому живе людина. Завдяки цьому святу учні глибше усвідомлюють і відчувають свою єдність із природою, красою рідного краю.

Необхідно залучати дітей до вирощування рослин, які застосову- ються у процесі святкування цієї дати, щоб не збіднювати флору рідної місцевості. Активна участь учнів у святі виховує в них бережливе ставлення до природи, її краси. На власному досвіді вони глибше відчувають, що затишок, зручність, краса і гармонійність життя залежать від того, якою мірою зберігається природа — наш "зелений дім".

Високої естетики і моралі, глибокого ліризму і життєвого оптимізму сповнене свято Івана Купала. Готуючись до нього, учні дізнаються, що наші далекі предки відзначали це свято в день літнього сонцестояння, коли природа у своєму розвитку сягала апогею.

Це свято чарівної краси, добра, невичерпної фантазії, дотепів, жартів, легенд, пошуку щастя, віри в майбутнє, через яке червоною ниткою проходить народна пісня, що торкається потаємних схованок серця, душ всіх учасників.

Співаючи, дівчата збирають квіти і плетуть вінки (з нагідок, ромашок, сокирок, м'яти та ін). У цей час хлопці приносять велику і красиву гілку верби, встановлюють її. Дівчата прикрашають гілку квітами, різнокольоровими стрічками, цукерками. Усі танцюють навколо Купала, водять, хороводи, співають. Хлопці готують хмиз, дрова, розпалюють багаття. Лунають жарти, сміх. Міцно взявшись за руки, з жартами і примовками, хлопці та дівчата парами стрибають через купальське вогнище. Під час стрибка руки не можна розмикати: за народним повір'ям у такому разі дівчина восени не вийде заміж, а .хлопець не жениться.

Потім з піснями дівчата ідуть до річки. Кожна з них запалює свічку, закріплює її на своєму віночку. Настає один із найбільш утаємничених і "доленосних" моментів: кожна дівчина обережно, з внутрішнім тремтінням опускає свій віночок на воду і, затамувавши подих, стежить, що буде далі. З цією миттю пов'язано багато народних повір'їв. Так, якщо хлопець, який любить дівчину, попливе і серед інших зуміє вибрати вінок саме своєї обраниці, він може надія-тися, що вона вийде за нього заміж. Якщо ж свічка погасне чи вінок попаде в вир і потоне, дівчина впадає в зажуру: адже це погана прикмета...

Цього дня, увечері і вночі розповідають один одному і .в гурті різні прикмети, повір'я, перекази, легенди, бувальщини, пригоди, так чи інакше пов'язані з святом Івана Купала. Учні дізнаються, що в минулому дівчата і жінки збирали в ніч на Купала цілющі трави, а найбільш заповзятливі і відважні, не боячись ніяких страхів, темної ночі йшли в ліс шукати опоетизований народом цвіт папороті. За повір'ям папороть цвіте лише в ніч на Івана Купала, і хто знайде цей чарівний цвіт, той буде щасливий в коханні, у житті.

У процесі підготовки і проведення цього свята учні глибше пізнають духовність попередніх поколінь, дізнаються про їхні надії і сподівання, побут і дозвілля, глибше розуміють творчі основи народного життя. Учні переконуються в тому, що наші предки любили красиве в житті, множили добро, утверджували високу мораль.

Одними з найважливіших віх народного календаря є трудові свята, пов'язані з жнивами. Жнива — найвідповідальніший період у житті рідного народу, який здавна в усьому світі називають Народ-Хлібороб.

Найефективнішим з виховної точки зору в цьому світі є активна участь дітей разом із батьками, вчителями. Іншими краянами в жнивах, в тому числі в зажинках і обжинках. Свята зажинок і обжинок естетично обрамляють жнива як найвідповідальнішу подію народного календаря.

Батьки і вчителі мають сприяти, тому, щоб учні брали активну практичну участь у зажинках і обжинках. Крім цього, на уроках і позакласній роботі школи має широко реалізовуватися програма зажинкових і обжинкових пісень, хороводів та інших компонентів цих традиційних обрядів.

Практична участь учнів у жнивах, зажинках і обжинках, у від повідних звичаях і обрядах залишає глибокий слід v душі вихованців.

За народним календарем закінчення літа знаменує день Маковея, "Першого Спаса", (14 серпня). У цей день можна було востаннє робити хліборобські толоки. За народними