Кононенко Віталій. Символи української мови. – Івано-Франківськ, 1996. – 278с.

Король О.В.Методика викладення українського народознавства в школі: Навчально-методичний посібник. – К., 1998 – 368с.

Кутинський – Братко. Фінанси України – К. К., 1996.

Климинець Ю. Купальська обрядовість на Україні. – К., 1990. – с.30.

Кравець О.М. Звичаї українського народу: історичний етнографічний нарис – К., 1996 – с. 37-42.

Культурно-бытовые процессы на юге Украины / Под. Ред. Ивановой Ю.В. – М – 1979.

Кузь В.Г., Руденко Ю.Д., Сергійчик З.О. Основи національного виховання. – Умань, 1993. – с. 5-26.

Кутельмах К. Календарно – побутова обрядовість. Традиції і сучасність// Соціологічна обрядовість на Україні – К. – 1983 – с.304-315.

Мишанич С.Д. Система танців в українському фольклорі // Рад. Школа. – 1990. - №2.

Пірне Марія. Основи етнопсихології – К., 1998. – с. 434.

Помиткін Є.А. Духовний розвиток учнів у системі шкільної освіти. – К., 1996. – 164с.

Русова С.Ф. Вибрані твори. – К. – 1996. – с. 9, 115.

Скуратівський В., Русалії. – К., 1996. – 733с.

Скуратівський В. Святвечір: У2-х кн.. – К., 1994. с. 94-95, 20-45.

Стельмахович М.Т. Народна педагогіка. – К.1985. – с. 43-55.

Стельмахович М.Т. Теорія і практика українського національного виховання. – Івано-Франківськ, 1996. – с. 70-90.

Стельмахович М.Т. Українське національне виховання. Івано-Франківськ, 1993. - №8 – с. 3-7.

Стельмахович М.Т. Українська національна педагогіка. Навч. – метод. посібник - К., 1997. – 231с.

Стельмахович М.Т. Теорія і практика українського національного виховання. – Івано-Франківськ, 1996. – 179с.

Теоретичні засади виховання національної самосвідомості / за ред. Д. О. Тхоржевського. – К., 1998. – 150с.

Усатенко Т. Коріння в етнос, віттям – у світову культуру // К. Освіта. – 1996. – с.18.

Ушинський К.Д. Рідне слово. Про народність у громадському вихованні. Вибрані твори: В 2-х томах. – К., 1983. – Т.1, с. 100.

Ушинський К.Д. Книга для тих, хто навчає. – Вибрані педагогічні твори. В 2-х томах. – К., 1983, - Т. 2, с. 244.

Ушинський К.Д.Вибрані педагогічні твори: В 2-х томах. Пер. з рос. – К., 1983. – Т2. – с. 99-100.

Українська родина: родинний і громадський побут/ Упоряди. Лідія Орел. – К., 2000.

Фіцула М.М.Педагогіка. навчальний посібник для студентів педагогічних закладів. – Тернопіль: Підручники і посібники, - 1996.

Чепіга Л. Моральне внушіння у справі виховання // Світло. – 1920. – Кн.2. – с. 20-33.

Чепіга Л. Читання з поясненням в сучасній школі на Вкраїні // Світло. – 1920. – Кн..7 – с. 19-20.

Чепіга Л. Уявна і мислиннєва творча діяльність дитини // Світло. – 1924. – Кн..9 – с.15.

Юрій М.Т. етногенез та менталітет українського народу. – К., 1997.

ДОДАТКИ.

СВЯТО "ОБЖИНКИ"

На столах — скатертини, хлібні вироби з, борошна нового врожаю, на стіні — вишиті рушники, в центрі — український вишитий килим.

Учитель. Рум'яна і кругла паляниця чимось подібна до сонячного світила. Поряд із хлібом народ завжди ставив сіль. Народне прислів'я говорить: "Без солі не смачно, без хліба не ситно". Тому сіль і хліб, що діставалися людям важкою працею, вважалися дорогим набутком і завжди шанувалися в народі. Без хліба немає життя. Недаремно у слів "жито" і "життя" — один корінь,

Виріс у полі на добрій землі,

Місце найкраще знайшов на столі.

Дорогі гості, батьки, діти! Запрошую вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире та бесіду мудру — на свято першого снопа та стародавній народний звичай святкування закінчення жнив — обжинки.

1 -й у ч е н ь.

Сонце гріє, вітер віє, а вода тече.

Наша мати-пшениченька золоту сорочку тче.

А в тій золотій сорочечці, як маля,

Буде красуватися, буде усміхатися вся земля.

Подивлюся я навкруг — поле колоситься,

Урожай наш, урожай — золота пшениця.

2-й учень.

Так хай же щедро наривається соком

І колоситься золотистій сніп!

І хай же родить більше з кожним роком

Його величність—годувальник-хлібі!

Господиня. Коли жито, ячмінь і пшениця дозрівають, то господиня бере хліб-сіль, громичну свічку та йде в поле заживати ниву. На узбіччі вона зупиняється і тричі кланяється ниві, промовляючи: "Дай, Боже, легко почати, а ще легше дожати". Жнива починали в "легкі" дні — вівторок, п'ятницю. Бажано також, щоб це збігалося з новим місяцем. Господиня трьома захватами лівої руки стинала одну жменю, потім другу і клала їх навхрест на узбіччі. Ці жменьки мали тут пролежати до кінця жнив. Третій жмуток несла додому, ставила на покутті, під образами. Перший сніп

обмолочували окремо: зерна з нього святили у церкві, а перед сівбою їх змішували з насінням. Соломою з першого снопа годували корів, щоб не хворіли. Часом зажинки робили, в присутності священика.

Крім зажинок, робили ще й закрутку, щоб рука лиходія і знахаря не могла зіпсувати хліба. Закрутка робилася так: коли дозрівав хліб, жінки йшли з піснями в поле, і одна з них, взявши в жменю колоски, завивала їх вузлом — це й була закрутка. Інші в цей час співали хороводні пісні, а потім усі разом поверталися додому.

Пісня «Ой, до схід сонця»:

Ой, до схід-сонця, рано-раненько

будить матуся красну Оленку. (2 р.)

Ой встань, Оленко, годі вже спати,

вже йдуть сусіди в поле жати. (2 р.)

Ой, вийшли в поле женці з серпами,

Красна Оленка з подружечками. (2 р.)

Пшеницю спілу женці пожали,

В круглі сніпочки ще й пов'язали. (2 р.)

В круглі сніпочки густі-густенькі,

В вінки зложили в часті-частенькі. (2 р.)

Пшеницю спілу вітер гойдає,

Женчиків красних мило вітає. (2 р.)

Як женці поле вкрили квітками,

Серпи новенькі вкрили