Про героїчне минуле і славну боротьбу нашого народу діти дізнавались із легенд, переказів, героїчних оповідань, дум. Вони відрізнялися від казок своєю правдивістю і вже були розраховані на дітей старше п’яти років. Наприклад, в переказі “Як запорожці перехитрили царицю Катерину” розповідається про мужністьта незламну силу козаків. В легенді “Як мати стала зозулею” - виховувалася пошана і любов до матері.

Заклмчки своїм виникненням сягають ще в глибоку давнину в язичеську віру, коли люди своїми закличками, примовками

якби закликали стихію, природу. Подібними до них є примовки. Це короткі звернення до тварин, птахів, комах. Колись із примовкрою дуже поширене було звертання до мишки, коли у дитини випадав зуб: “Мишку, мишко на тобі молочний, дай мені золотий”. Заклички і примовки єднають дитину з природою, виховують чуйне ставлення до живого, милосердя.

Для формування правильної вимови у дітей використовуються лічильки, мірилки, дотеп-пастки. У вимові лічилок робиться наголос на певний звук з метою формування певної артикуляції мовних органів. Тут діти вчилися лічити.

Дотеп-пастка вимагає у дітей уваги, напруження слуху. Часто одні діти дотепно дражнили інших.

1. Я піду у ліс.

І я.

Зрубаю дуба.

І я.

Зробимо корито.

І я.

2. Скажи - коса.

Коса.

Твоя тітка - Оса.

Мирилки - це теж віршовані вислови, якими мирились діти, коли посваряться:

“Мир миром - пироги з сиром:. У формуванні правильної вимови важливу роль відігравали скоромовки.

Особливо поширеними на Гуцульщині були коломийки. У них відображалось життя людей, їх побут, свята, обрядовість.

Люди їдуть на ярмарок

Грошей торгувати

А я везу лиху долю

Що кому продати.

У вихованні майбутньої людини прислфів’я та приказки відігравали велику роль. Тут втілені основні ідеї моральності, людяності.

“До природи - не неси шкоди”,

“Наробився так, що аж рукави попухли” і засуджується лінь

“Ішла Гандзя в поле жати, та й забула серпа взяти”,

“Не вчи дітей страшкою, а ласкою” - такі настанови дає народна педагогіка батькам у вихованні.

Доба козацтва внесла великий вклад у всю українську національну систему вуиховання.

Українське козацтво було не тільки військовим, а й соціальним, політичним, державним, педагогічним, культурно-історичним явищем.

Важливий виховний вплив українське козацтво вбачало у народному фолькльорі. Це пісні, думи, легенди, перекази про героїчну боротьбу козаків проти чужоземних загарбників.

Характерним в козацьких сім’ях є панування культу Батька, Матері, Бабусі, Дідуся, Роду й Народу. Першим ступенем родинного виховання було дошкільне виховання. Вже тут просліджувалася роль батька в загартуванні дітей, формуванні в них лицарської честі, гідності.

Другим ступенем було родинно-шкільне. Воно здійснювалось в козацьких братських школах. Тут виховання здійснювалося на родинних, духовних, моральних цінностях, було фізичне і психологічне загартування, спортивно-військовий вишкіл.

Батько в козацькій педагогіці це перш за все вихователь, захисник роду, сім’ї, творець історії. Він споконвіків був для своїх дітей прикладом мужності, відваги, авторитетом у ставленні до родини.

Мати виховувала своїх дітей на народному фольклорі, співала пісні про козаків, їх мужність.

В крозацькому вихованні існевали неписані закони лицарської честі. У молодого покоління виховувалася любов до батька, рідної мови, дружба, побратимство, готовність захищати слабших, вірність моральним чеснотам і ідеалам, готовність боротися за честь і славу Батьківщини, ненависть до ворогів. Всебічно розвинені козаки блискуче володіли не лише зброєю, а й своїм тілом. певна система загартування козаків сприяла їх мужності, витривалості й силі. Здібномсті козаків розвивались у танках, хороводах. У козаків поширеним було звертання “брате мій”, “товаришу”.

Українська родинна смистема виховання, яка історично склалася протягом багатьох віків нашим народом, головним об’єктомвиховання визначає дитину, а суб’єктами - батьків, родину, громадськість. Визначає необхідність виховати фізично, інтелектуально, духовно, морально і історично розвинену людину, українця - патріота.

Народна родинна педагогіка визначає психолого - фізіологічні особливості дитини, дає поради як виховати дитину в той чи інший період життя. Переглядаючи досвід у родинному вихованні можна багато запозичити в трудовому, моральному, естетичному, розумовому вихованні. Своєрідною є ів родинна обрядовість. Виростаючи в родинній атмосфері добра, моральних чеснот дитина формувалася як гармонійно розвинута особистість.

Родина закладає фундамент вихованості, який визначається особливою міццю, бо будується на грунті глибоких емоцій, любові між батьками і дітьми, теплі кровних відносин.

Родинне правильне виховання служить для наслідування у всіх прийдешніх поколіннях.

Література.

“Початкова школа” №8, 1993р.

М.Стельмахович “Українське національне виховання”. “Поліття” №29, 1993р.

М. Стельмахович, “Няні з народу”.

“Освіта”, №9, 1992р. “Українська козацька педагогіка”.

В. Скуралівський “Берегиня”

М.Г.Стельмахович “Народне дитинознавство”. Київ. 1991 р.

Ващенко “Народна педагогіка”.

К.Д. Ушинський , “Про народність у громадському вихованні”.