БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА

Соціально молодіжна політика по відношенню до представників неформальних молодіжних груп.

Вступ.

За досить короткий історичний період світ зазнав докорінних змін, що торкнулися не лише політичних та економічних аспектів в розвитку держав – вони багато в чому змінили закони розвитку суспільства. Сьогодні трансформуються моделі міжнародних відносин, підходи до вирішення внутрішньополітичних завдань і досягнення економічного успіху. Змінюється світогляд і мотивація поведінки як окремих людей, так і цілих суспільств. Ці процеси вже відбилися на взаєминах поколінь; на умовах входження в суспільство нових поколінь; по мірі значущості молоді і нових поколінь для розвитку держави і суспільства.

Досвід останніх десятиліть переконливо доводить, що політичних і економічних успіхів сягають саме ті держави, які приділяють підвищену увагу молоді; стійкий розвиток демонструють саме ті суспільства, які переглянули систему традиційних поглядів на нові покоління, на систему взаємин між поколіннями і на їх значення для політичного і соціально-економічного розвитку.

Такі особливості пов’язані з тим, що у соціологічному плані виділяють дві сторони впливу суспільного прогресу як об’єктивного фактору на тенденції соціального розвитку молоді.

З одного боку, об’єктивні та суб’єктивні умови макросередовища, які змінюються, визначають особливості включення молоді в соціальну структуру суспільства, що впливає як на формування соціального обличчя молодого покоління, так і на ступінь розвинутості самої структури. З іншого боку, фактори суспільного прогресу, відображаючись у свідомості молодих людей, впливають на їх потреби, інтереси, ціннісні орієнтації в їх поведінкових програмах, що в кінцевому результаті відображаються на соціальному обличчі молоді.

У зв’язку з цим, великого значення для розвитку Української державності має залучення молоді до регулювання соціально – політичних процесів країни, що не можливе без забезпечення належних умов з боку держави по відношенню до представників молоді, зокрема неформальних груп, частка яких в суспільстві стає все більшою. Саме тому, на нашу думку, важливим завданням є означення шляхів здійснення молодіжної політики та визначення форм та видів діяльності органів державної влади по відношенню до представників неформальних груп.

Соціальна робота з молоддю в Україні здійснюється у рамках державної молодіжної політики й системи соціального обслуговування населення. Мета державної молодіжної політики – системної діяльності держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним неформальним рухом – полягає створення соціально – економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України.

Соціальна робота з молоддю має враховувати сфери життєдіяльності дітей, підлітків, молоді (навчальні заклади, місця проживання, місце роботи, дозвілля); актуальні й найтиповіші проблеми дітей, підлітків і молоді (наприклад, правовий захист, профілактика відхилень у поведінці, психологічні проблеми спілкування тощо); категорії дітей, підлітків і молоді (вік, стать, соціальний статус).

Актуальність даної теми полягає і в тому, що сьогодні для неформальних груп властиве чітке підпорядкування внутрішнім правилам та нормам. Неформальні групи здійснюють суттєвий вплив на свідомість молоді, забираючи пальму першості у інший інститутів соціалізації. Молодь, не знаходячи у сім’ях, школах, навчальних закладах, можливостей для реалізації своїх потреб, самореалізуються через неформальні групи.

Об’єктом нашого дослідження виступила соціально молодіжна політика в Україні стосовно представників неформальної молоді.

Предметом наукової роботи є особливості соціально молодіжної політики по відношенню до представників молодіжної субкультури в Україні.

Мета дослідження полягає у визначенні форм діяльності органів державної влади та соціального педагога у взаємодії з представниками молодіжних неформальних груп.

Для реалізації мети нами були поставленні такі завдання:

Визначити особливості зародження неформального руху в Україні;

Визначення необхідності соціально молодіжної політики з різними неформальними групами;

Визначення особливостей діяльності органів державної влади з молодіжними соціальними групами;

Означити специфіку роботи соціального педагога з представниками субкультури.

Робота складається з вступу, двох розділів, висновку та використаної літератури.

Розділ 1 соціально молодіжна політика по відношенню до молодіжних неформальних груп як науково – педагогічна проблема.

1.1 Зародження неформального молодіжного руху в Україні.

Життя в суспільстві неможливе без включення в нього; не можливо бути відірваним від нього, одноосібно досягнути та реалізувати свої потреби є значно важче, чи навіть просто неможливо. Саме тому, люди, зокрема молоді, прагнучи реалізувати свої особистісні потреби об’єднуються в різного роду групи. Ці групи за своєю структурою можуть бути формальними і неформальними.

Неформальна група – це самодіяльне об’єднання громадян, статус, структура, функції якого юридично не оформлені.

У даному пункті, нами буде розглянуто основні аспекти виникнення і становлення неформального молодіжного руху на теренах України.

Неформальний молодіжний рух – це система молодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної активності в їх взаємозв’язку між собою та суспільством.

Субкультурні атрибути, ритуали як стійкі зразки поведінки, а також цінності відрізняються від цінностей панівної культури, хоча і пов’язані з ними. Молодіжні субкультури є наслідком свідомого пошуку нової ідентичності, вибудовування нового стилю. Джерелом їх є романтизовані та ідеалізовані образи іншої цивілізації, культури («культурні міфи», «культурні утопії»). «Культурні міфи» українських молодіжних субкультур в основному запозичені із Заходу. Їх носії будували свій «Захід» відповідно до власних уявлень про західну культуру та систему цінностей, перебуваючи при цьому в середовищі національних культурних традицій. Завдяки цьому відбулося поєднання західних впливів, інноваційних елементів, національних традицій, особливостей, ментальності та рудиментів пост союзного культурного середовища [].

Починаючи ще з 70-х років збільшилася кількість учасників окремих неформальних організацій (дані соціологічних досліджень дають підстави стверджувати, що активними учасниками неформальних груп є 10–13 % від загальної кількості молоді) []. Варто зазначити, що діяльність більшості неформальних груп є