Для того, щоб працювати із неформальними групами, потрібно чітко усвідомити до якої саме категорії належить особистість. На сьогоднішній день існує чимало різних типологій неформальних молодіжних груп, найбільш цікавими є наступні дві.

Перша, і найбільш поширена типологія пропонує ділити існуюче різноманіття неформальних груп на:

просоціальні, діяльність яких узгоджується із суспільними цінностями та установками;

асоціальні, діяльність яких не узгоджується із суспільними цінностями та нормами. Члени цих груп ведуть асоціально-кримінальний спосіб життя і здійснюють різні правопорушення;

кримінальні, яким характерно здійснення кримінальної діяльності, що призводить до деперсонізації особистості.

На сьогоднішній день така класифікація є вже надто спрощеною і не відображає всього різноманіття неформальних груп. Відповідно до другої, яка запропонована І.Ю. Сундієвим можна виділити:

групи агресивної самодіяльності (спортивні фанати, екстремістські неонациські групи лівого спрямування: ремонтники, любери, консерватори, контролери, законники, чистильники, комісари; екстремістські неонациські групи правого спрямування: неонацисти);

групи епатажної самодіяльності (епатаж – скандальна вихідка, поведінка, яка порушує загальноприйняті норми. Сюди належать: панки, мажори (псевдоамериканці, псевдонімці), рокери, попери);

групи культурної самодіяльності (бітломани, ньювейщики, рокабілі і мракобілі, хардрокери, металісти, лохи, брейкери, хіпі, хакери);

групи економічної самодіяльності (кооперативно-підприємницькі організації);

групи соціальної самодіяльності (екологісти, групи милосердя);

групи політичної самодіяльності (неформальні групи в підтримку політичних рухів та партій).

Знання цих та інших підходів до класифікації дає можливість соціальному педагогові чи соціальному працівникові в ситуації діагностики конкретної групи максимально точно провести ідентифікацію, спрогнозувати можливість та наслідки членства у цій групі для особистості.

Найбільшої уваги потребують асоціальні неформальні групи, тому слід дослідити етапи їх зародження. Зародження таких груп відбувається не відразу, а існує декілька можливих причин:

деформації у сімейних відносин, недоліки у навчально-виховній сфері навчальних закладів;

порушення нормальної взаємодії підлітків з соціальним середовищем, поява перших форм дезадаптації та девіації, відсутність твердих поглядів та переконань;

перенесення комунікативної активності підлітків у сферу вільного часу, яке носить пошуковий характер, і в зв’язку із цим збільшення у них неформальної, стихійної неорганізованої асоціальної діяльності та відносин;

відчуження підлітків від первинних соціально-корисних груп (сім’ї, класу);

поява в рамках соціально-корисних груп перших ознак асоціальної групи, яка виражається в аморальних поглядах, нормах та цінностях, які вступають у протиріччя із установками офіційної організації;

наявність поза межами соціально-корисних груп асоціально відмежованих осіб, які схильні до антисуспільної поведінки.

Враховуючи ці обставини, при роботі з молодіжними неформальними групами соціальному педагогу слід пам’ятати, що особливістю групи неповнолітніх є те, що це сукупність осіб, які взаємодіють один з одним таким чином, що кожний з них впливає на інших і сам знаходиться під їх впливом. Тому розпочинаючи роботу з даною групою людей чи окремою особистістю потрібно провести діагностику підліткових і юнацьких груп, яка має на меті визначення спрямованості групи, її складу, структури взаємостосунків, установок і орієнтації.

До кількісних показників, що діагностуються, відносять: віковий і чисельний склад групи; соціальний і статевий склад; тривалість її існування, частоту і тривалість зустрічей членів; місця зустрічей; рівень групового розвитку на основі самодіагностики; відповідальність за групову діяльність.

До якісних показників, що діагностуються, відносять: підготовленість до спільної діяльності, яка виражається в її ефективності і результативності; характер, цілі, мотиви і спрямованість діяльності; рівень організованості, згуртованості, стійкості, конфліктності, групової прийнятності; внутрішньогрупова структура; типи спілкування і відносин; групові інтереси, потреби і способи їх задоволення, норми і цінності. Кінцевою метою діагнозу груп є визначення способів дії на групу. Процедура діагностики в даному випадку може здійснюватися і психологом за клопотанням соціального педагога.

До методів, яки може використовувати соціальний педагог чи працівник належать спостереження, опитування, соціометричні методики, тести, аналіз продуктів діяльності, метод експрес оцінок. Вибір методів діагности визначається метою дослідження та певними обмеженнями (по часу, ресурсам, професійній компетенції).

У діяльності соціального педагога використовується паспортизація підліткових і юнацьких груп. Паспорт неформальної підліткової групи заповнюється в результаті аналізу бесід з її членами, зіставлення інформації, одержаної від різних підлітків. Проводиться як взаємодоповнення, так і виключення помилкової інформації. І тільки у крайньому випадку можливе застосування методу «включеного спостереження», які припускають, що дослідник по віку і характеру поведінки особливо не виділяється серед членів неформальної групи.

Систематизація паспортів підліткових і юнацьких груп може проводитися не тільки за критерієм спрямованості, але і за їх територіальною приналежністю, місцем проживання чи навчання.

У програму діагностики групи включається комплекс методик, призначених для вивчення особових особливостей лідера (лідерів) даної групи. Лідер часто визначає спрямованість групи, її відкритість зовнішнім контактам, можливість переорієнтації, корекції установок і діяльності групи.

Самостійним напрямом виступає діагностика соціального оточення, в якому живе і діє та або інша група. Увага концентрується на уточненні місця і ролі групи в структурі того або іншого колективу, суспільства загалом.

У рамках проведення діагностичних процедур необхідно особливо виділити методи прогнозування поведінки групи. Мета прогнозування — виявити можливі позитивні моменти в роботі з тією або іншою групою. Послідовність ранжується за наступними позиціями:

як змінюються інтереси і потреби;

стійкість;

майбутнє.

Соціальний діагноз неформальних об’єднань здійснюється за наступною технологією.

І етап:

ознайомлення з групою, його лідером;

постановка мети і завдань;

виділення предмету діагностики;