рух в Україні представлений не лише організованим рухом, а й неформальною молодіжною ініціативою. Це своєрідна «молодіжна культура», яка включає в себе різноманітні напрямки та якісно відмінні вияви активності молоді. Саме ж поняття «молодіжна культура» є багатозначним і має багато синонімів. Так, залежно від ідеологічної спрямованості, говорять про «молодіжну культуру», про «часткову молодіжну культуру», «молодіжну субкультуру» і навіть про «контркультуру».
«Неформальний молодіжний рух» чи «неформальна молодіжна ініціатива» не зовсім тотожні терміну «молодіжна субкультура», оскільки є більш широким явищем. Неформальним молодіжним рухом можна назвати систему молодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної активності в їхньому взаємозв’язку між собою та із суспільством загалом. У свою чергу, молодіжний неформальний рух є частиною більш широкого середовища «андеґраунду».
Молодь завжди тяжіє до спілкування з ровесниками, тікає від духовної самотності в сім’ї, суспільних інститутах, суспільстві загалом. Цю самотність переживають як діти забезпечених батьків, так і вихідці з малозабезпечених сімей. Ці прагнення молоді не задовольняються ні в прагматично орієнтованих сім’ях, ні в традиційних закладах та організаціях, що охороняють застарілі цінності та норми. Ось чому молодь прагне до самовираження власними силами, створюючи різні форми молодіжної субкультури. «Шок-протест» є лише одним (хоча і знаковим) з елементів молодіжних субкультур. Причини їхньої появи лежать набагато глибше.
Окрім духовної самотності молодої людини, потреби в розумінні та сприйнятті, існує і соціальний підтекст поширення молодіжних субкультур. Він полягає у визначених ролі та місці молоді в суспільстві.
Самі ж представники неформального руху вважають причинами виникнення субкультур духовну та культурну неадекватність суспільства потребам молодого покоління. Цієї версії дотримуються і деякі представники «постіндустріального» напрямку соціальної теорії.
Отже, виникнення молодіжних субкультур зумовлене комплексом соціальних, політичних, психологічних та духовних причин, найголовнішою з яких є неадекватність суспільства потребам молоді і, відповідно, духовна самотність, яку породжують інертні суспільні інститути, нездатні до сприйняття нового.
В цьому контексті роль соціально молодіжної політики полягає у створенні соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України.
Головними завданнями державної молодіжної політики є вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян; допомога молодим людям у реалізації й самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив; залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України тощо.
