гопота) - представник радянської та пост-радянської субкультури, утвореної в результаті проникнення кримінальної естетики в робітниче середовище; людина, що вимагає гроші або інші цінні речі від інших людей, шахрай, грабіжник, хуліган. Зазвичай походить з малозабезпечених сімей. В післявоєнному СРСР гопи виникли як наслідок вкрай низького рівня життя, загибелі на війні мільйонів чоловіків, діти яких виховувались вулицею та тотальною зубожілісттю. В умовах такої «боротьби за шматок хліба» з хлопців-підлітків виростали справжні злодії.
Характерні особливості гопів:
* Ходять зграйками по декілька осіб;
* Носять «кепку» та спортивні штани;
* Улюблене прохання: «дай рубас», «єсть пара двацать пять коп», «займи гривень десять, завтра віддам, мамой клянусь»;
* Усі один одного називають «васями»;
* Лузають насіння («сьомки»).
Слід згадати і про основну ознаку гопа - слово „пацан", яким так гордяться всі гопи в Україні. Варто зауважити, що самі гопи себе називають так і не інакше, адже гопами вони себе йменувати соромляться. Усі ж інші «пацанами» гопів називають рідко, деякі - з міркувань етичності, а інші - просто через класичне розуміння даного слова. Але і ті, і ті погоджуються на стандартному найменуванні «гоп». Слово «пацан» походить від давньоєврейського слова «пюц» (нецензурна назва чоловічого статевого органу). Частина «ан» означає «маленький». Ось чому це слово переважно не вживається людьми. Носії ж даного слова або відверто відмовляються визнавати його зміст, або просто його не знають.
Стиль одягу середньостатистичного гопа виглядає приблизно так: спортивний костюм, кросівки, на верх цього може бути надягнута шкірянка або сільська дублянка (в зимову пору року), а найголовніше – «кєпка», цей елемент одягу є гордістю і честю кожного гопа. Хоча досі у вжитку знаходяться класичні чорні «шапки-воровки».
Стиль розмови гопів — українсько-російський суржик. Гопи зазвичай дуже обмежені і нецікаві особи.
Скінхеди. Часто скінхедів вважають фашистами. Образ, який ці бритоголові хлопці (а деколи і дівчата) створили навколо себе постійними бійками, сплутався у масовій свідомості з групами неонацистів, які теж здебільшого голять свої черепи і люблять одяг темних кольорів. Насправді скінхедів - фашистів не існує, як не існує християн-мусульман, чи українських індіанців.
Субкультура скінхедів не зберегла для історії точну дату свого зародження. Достеменно відомо, що це сталося десь у портових містах Великобританії наприкінці 50-х - початку 60-х років двадцятого століття. Якщо спробувати творчо підійти до цього моменту, то можна намалювати таку картину: звичайні британські хлопці зі звичайних, небагатих сімей після звичайного трудового дня сиділи собі в пересічному пабі і пили пиво в очікуванні чергового конфлікту з матросами з торгових суден. Довго чекати не доводилося, приходили матроси і давали хлопцям доброго прочухана. Котрогось разу після бійки хлопці поголилися, що дуже зручно у вуличних бійках, бо нема за що вчепитися (звідси і походить назва «скінхед» skinhead - в перекладі з англійської - гола голова), відірвали від своїх курток коміри, підкотили штани і взули свої робітничі черевики Dr. Магtеns. Вигляд у них був якщо і не страшний, то, принаймні агресивний. Політичні переконання скінхедів тоді визначені не були. Точніше вони існували, але абсолютно різні, як і сама молодь. Серед афроамериканців були любителі побазікати про «чорношкіре» братство, а серед білих знаходилися такі, що співчували правим рухам, хоча расизму і шовінізму як офіційної ідеології скінхедів ніколи не існувало. Хитросплетіннями політики рядові скінхеди не цікавилися. Вони проводили час у бійках, пили пиво, слухали музику "ска" і поміж усім цим придумали до свого гардеробу ще одну річ яка стала сьогодні класичною ознакою приналежності до цієї групи - підтяжки. Хоча, тут варто зробити одну ремарку - тяжкі черевики, закочені джинси з підтяжками і куртки без комірів - вважаються «робочим одягом скінхедів». Парадна форма - це чорні строгі костюми з такими ж чорними туфлями. Правда, для бійок вони використовували все-таки зручнішу робочу форму. А билися вони з будь-ким - з чорношкірими, з білими, з жовтими, з багатими, з фанатами, які вболівали за інший футбольний клуб, з іншими скінхедами і, особливо, з хіпі. Хіпі найбільше діставалося від бритоголових. Після 1972 року рух скінхедів занепав і бритоголові стали рідкістю на вулицях. Більшість із них подорослішали, відростили волосся і закинули свої черевики з тяжкими носаками на горище.
Але через кілька років на світ чекав новий бум - прийшли панки. Панки принесли з собою нові символи і нову музику. Скінхеди, принаймні те, що від них залишилося, визнали частину цієї музики своєю. Але їх не цікавив увесь панк, вони слухали тільки ті групи, які в своїх текстах піднімали проблеми робітничого класу, продажних політиків, патріотизму. Тут і заклалася та ідеологічна основа скінхедів, яку ми знаємо тепер. Висловити його можна гаслом: «Люблю країну - ненавиджу уряд!».
Панки. Термін «панк» прийшов в українську мову з англійської. Оригінально він пишеться «рunк» і має дуже багато значень. Найдавніша згадка про нього належить ще до часів Вільяма Шекспіра, коли воно означало найдешевшу категорію вуличних повій. В сучасній англійській «рunк» означає «гниле дерево», «гниль», «непотріб», «неповнолітній сексуальний партнер» і все інше у цьому ж дусі. Наприкінці 60-х років, коли власне і зародився цей молодіжний рух, журналісти так назвали молодь, яка стояла біля його витоків. Вони вважали, що таким принизливим словом відіб'ють популярність цього руху. Але такий хід себе не виправдав і слово прижилося у