Головна мета розвитку особистості - можливо більше повна реалізація людиною самого себе, своїх здатностей і можливостей, можливо більше повне самовираження й саморозкриття. Але ці якості неможливі без участі інших людей, вони неможливі шляхом протиставлення себе людям, вони абсолютно неможливі в ізоляції й протиставленні себе суспільству, без звертання до інших людей, що припускає їхня активна співучасть у цьому процесі.

Таким чином, основними психологічними якостями, що лежать у підставі розвитий особистості, є активність, прагнення до реалізації себе й свідоме прийняття ідеалів суспільства, перетворення їх у глибоко особисті для даної людини цінності, переконання, потреби.

Одне із центральних завдань виховання полягає в тому, щоб сформувати в зростаючої людини гуманістичну спрямованість особистості. Це значить, що в мотиваційно-потребовій сфері особистості суспільні спонукання, мотиви соціально корисних діяльностей повинні стійко переважати над егоїстичними мотивами. Щоб не робив, про що б не думав підліток, у мотив його діяльності повинне входити подання про суспільство, про іншу людину.

Інше найважливіше завдання виховання зростаючих людей - це формування їх стійких учбово-пізнавальних інтересів. Повноцінне виховання припускає розвиток у дітей пізнавальної потреби, що спрямована не тільки на зміст шкільних навчальних предметів, але й на всю навколишню їхню дійсність.

Дитина повинна на своєму особистому досвіді переконатися, що мир пізнаваний, що людина, тобто він сам, може відкривати закони, що керують навколишнім світом, пророкувати події й перевіряти, чи відбудуться вони насправді, знаходити єдину сховану основу, здавалося б різнорідних явищ. Ця радість пізнання, радість власної творчості перетворює первісна цікавість у допитливість, властивій дитині, робить її більше стійкої.

Допитливість потім конкретизується, зосереджуючи на тій або іншій області дійсності, тобто починає ставитися до того або іншого навчального предмета (циклу предметів - природно науковому, гуманітарному й т.д.).

Виникає потреба не тільки в інтелектуальному пізнанні тих або інших сторін дійсності, але й у їхньому практичному освоєнні й перетворенні. Ця потреба опредмечуваєтся у виникненні мотивів різноманітної трудової діяльності, що, дозволяючи зберегти особливу пізнавальну спрямованість, що йде від гри й має багато загального з так називаними інтелектуальними іграми, трансформує її в усвідомлену потребу "всерйоз" трудитися.

Таким чином, на певному віковому етапі (зараз це відбувається в період закінчення неповної середньої школи) у розвитку мотиваційно-потребовій сфери відбувається нове якісне зрушення, пов'язаний з виникненням планів і намірів, пошуком шляхів самореалізації в трудовій діяльності. Така диференціація мотивів приводить до утворення в структурі мотиваційно-потребовій сфери професійні намірів.

Відношення до професії - важливий елемент у вихованні людини. Саме головне тут - загальна свідома мотивація на працю, бажання й готовність трудитися на своє благо й благо суспільства. Для цього повинні бути виховані два взаємозалежних почуття - повага до людей праці й презирство до ледарів.

Важливо, щоб ці загальні установки дитина, підліток умів "обертати на себе", тобто цінувати самого себе за свою працю, перебувати "згідно із самим собою", якщо він зайнятий працею, і почувати внутрішній конфлікт, внутрішню незадоволеність собою, сором, якщо він не працює. До числа найважливіших моментів у цьому комплексі ставиться розуміння соціальної значимості свого тру так, почуття, що людина перебуває в гармонії із суспільством, що він зайнятий почесною справою. Звідси важливість з'єднання навчання дітей з різноманітним соціально схвалюваною працею, що тільки й робить дитини членом суспільства, уводить його в життя суспільства.

Саме у формі твердження себе в суспільній праці відбувається твердження дитиною себе як особистості, формується потреба в праці, як змістовна форма відносин людини до людини.

Психологічний аналіз показує, що діти, представляючи невід'ємну частину суспільства, молодших його членів, прагнуть жити загальним життям з дорослими.

Універсальною формою цього життя виступає соціально значима праця, участь у якому забезпечує дітям необхідну життєву позицію. Характер, обсяг, функції трудової діяльності, її роль і ступінь впливу різний у різних віках, але на всіх етапах психічного розвитку особистості саме ця діяльність визначає відношення дітей, розвитку їхньої свідомості й самосвідомості.

Тому при всій неминущій важливості формування провідної діяльності, характерної для кожного періоду онтогенезу, треба особлива увага обертати на включення всіх дітей у посильні види соціально корисної діяльності.

Психологічний зміст просоціальної праці діти усвідомлюють і самі, вони зауважують, що від роботи в них залежить настрій, їм приємно усвідомлювати, що вони роблять корисне собі й людям, вони пізнають радість від соціально важливої праці. Психологічно це обґрунтовано тим, що така праця ставить підлітків у позицію рівноправного члена суспільства, приносячись йому задоволення від створення реального продукту, виховуючи бажання трудитися.

Структурним стрижнем мотиваційно-потребовій сфери є її тимчасова орієнтація. Тимчасова перспектива - не просто знання, подання або мрії про майбутнє, ця сукупність взаємозалежних і значимих для особистості мети в житті, що орієнтує думки, переживання й дії дитини, підлітка, юнака (дівчини) як на найближче (тиждень, місяць), так і на віддалене (роки, десятиліття) майбутнє. Тимчасова перспектива включає в конкретні життєві плани й те, що називається метою й сенсом життя.

Для того, щоб бути повноцінної, соціально активною особистістю, корисним членом суспільства, для того, щоб протягом життя розвиватися, людина повинна ставити перед собою великі, соціально значимі, привабливі для нього й не