10. Введення інституту викладачів-кураторів індивідуальних програм навчання.

Хронологія подій Болонського процесу

25 травня 1998 року Париж, Франція. Прийняття Спільної декларації чотирма міністрами, що представляють Великобританію, Німеччину, Італію й Францію.

Березень 1999 року Веймар, Німеччина. Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Рад ректорів європейських країн для обговорення проблем акредитації й оцінки у вищої освіті. Травень 1999 року Копенгаген, Данія. Публікація звіту «Тенденції у вищої освіті - I» за замовленням CRE Конфедерації Рад ректорів країн, що входять в EU, і при фінансовій підтримці ЄС.

18-19 червня 1999 року Болонья, Італія. Перша зустріч європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту, і прийняття спільної декларації.

8-10 лютого 2001 року Лісабон, Португалія. Семінар «Акредитація / Додання законної чинності».

14-15 лютого 2001 року Берлін, Німеччина. Національний семінар з питань Болонського процесу.

16-17 лютого 2001 року Хельсінкі, Фінляндія. Міжнародний семінар «Університетські ступені короткого циклу».

1-3 березня 2001 року Упсала, Швеція. Неформальна зустріч європейських міністрів, відповідальних за освіту й наукові дослідження.

2-4 березня 2001 року Мальме, Швеція. Міжнародний семінар. «Транснаціональна освіта»

10 березня 2001 року Антверпен, Бельгія. Семінар фламандського співтовариства із проблем Болонського процесу.

10-12 березня 2001 року Антверпен, Бельгія.. Семінар студентів Європи «Втілення в життя Болонської декларації».

13-14 березня 2001 року Белград, Югославія. Національний семінар із проблем Болонського процесу.

22-25 березня 2001 року Ґетеборг, Швеція Прийняття Ґетеборзької конвенції конференцією Асоціації національних студентських союзів у Європі.

29-30 березня 2001 року Саламанка, Іспанія Конференція європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій, прийняття спільного документа.

9 квітня 2001 року Стокгольм, Швеція. Зустріч Групи керування в Болонському процесі.

21 квітня 2001 року Брюссель, Бельгія. Зустріч Ради Асоціації європейських університетів.

26 квітня 2001 року Брюссель, Бельгія. Зустріч у розширеному складі групи, що готовить рекомендації з Болонського процесу.

Квітень 2001 року Хельсінкі, Фінляндія. Публікація звіту «Тенденції у вищої освіті - II» при фінансовій підтримці ЄС і ETF.

6-8 травня 2001 року Хальмстад, Швеція . Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Рад ректорів європейських країн.

10-16 травня 2001 року Братислава, Словаччина. Міжнародний семінар і 40-я зустріч Ради Асоціації національних союзів студентів у Європі

17 травня 2001 року Прага, Чехія. Зустріч у розширеному складі групи, що готовить рекомендації з Болонського процесу .

18-19 травня 2001 року Прага, Чехія Зустріч європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту.

Червень 2001 року Рига, Латвія. 8-я спільна зустріч у рамках мереж ENIC і NARIC і прийняття документа «Визнання результатів (навчання) у Болонському процесі».

5-8 грудня 2001 року Тампере, Фінляндія. 13-я щорічна конференція ЕАIЕ, у більшій своїй частині присвячена Болонському процесу.

1-2 березня 2002 року Брюссель, Бельгія. Болонський процес: Зона європейської вищої освіти: перспективи й розвиток для сільськогосподарських і пов'язаних з ними наук; компетенція випускників.

2003 рік Грац, Австрія. Друга конференція представників європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій.

2003 рік Берлін, Німеччина. Третя зустріч європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту. Включення європейських держав у Болонський процес:

1. Австрія— 1999, 2. Албанія - 2003, 3. Андорра - ні, 4. Білорусь - ні, 5. Бельгія - 1999, 6. Болгарія - 1999, 7. Боснія й Герцеговина – 2003, 8. Ватикан - ні, 9. Великобританія— 1999, 10. Угорщина - 1999, 11. Германія -1999, 12. Греція -1999, 13. Данія -1999, 14. Ірландія -1999, 15. Ісландія-1999, 16. Іспанія -1999, 17. Італія-1999, 18. Кіпр-2001, 19. Латвія -1999, 20. Литва-1999, 21. Ліхтенштейн— 2001, 22. Люксембург -1999, 23. Македонія - 2003, 24.Мальта-1999, 25. Молдова - ні, 26. Монако — ні, 27.Нідерланди — 1999, 28. Норвегія-1999 29.Польща-1999, 30. Португалія-1999, 31. Росія - 2003, 32.Румунія-1999, 33. Сан-Марино - ні, 34.Словаччина-1999, 35.Словенія-1999, 36.Туреччина-2001, 37.Україна - ні, 38. Фінляндія — 1999, 39.Франція — 1999, 40.Хорватія - 2001, 41.Чехія -1999, 42. Швейцарія —1999, 43. Швеція -1999, 44. Естонія -1999, 45.Югославія - 2003.

Пропозиції , що розглянуті й виконуються в рамках Болонського процесу, зводяться до 6 ключових позицій:

1. Введення двохциклового навчання. Пропонується ввести фактично два цикли навчання: 1-й - до одержання першого академічного ступеня, 2-й - після одержання першого академічного ступеня. Продовження навчання на 1-м циклі повинне бути не менше 3-х і не більше 4-х років. Навчання протягом другого циклу може вести до одержання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання після одержання 1-й ступеня) або до докторського ступеня (при загальній тривалості навчання 7-8 років).

2. Введення кредитної системи пропонується ввести у всіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ЕСТ S , зробивши її накопичувальною системою, здатної працювати в рамках концепції «навчання протягом всього » життя.

3. Контроль якості освіти пропонується установами акредитаціонних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або отримуванні навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, які придбали випускники. Одночасно будуть установлені стандарти транснаціональної освіти.

4. Розширення мобільності на основі виконання попередніх пунктів передбачається істотний розвиток мобільності учнів. Крім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького й іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів в області працевлаштування іноземців.

5. Забезпечення працевлаштування випускників є одним з важливих положень Болонського процесу , орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання випускників повинні бути застосовні й практично використані на користь всієї Європи. Всі академічні ступені й інші кваліфікації повинні бути затребувані європейським ринком праці, а професійне