Реферат
на тему:
«Освіта в Італії»
ІТАЛІЯ
1. КРАЇНА.
Італія (Reppublica Italiana) стала парламентською республікою з 2 червня 1945 р., а її Конституція 1 січня 1948 р. запровадила двопалатний Парламент (Палату депутатів і Сенат) — законодавчий орган, що обирається прямими і загальними виборами на п’ять років. Президент обирається на спільній сесії Парламенту на сім років. Прем'єр-міністр обирається за поданням Президента. Юридична влада належить муніципалітетам. Головні партії у парламенті 1994 р. обрання — ліва демократична, "Вперед, Італія", національний альянс, Північна ліга, "зелені" та інші.
Італія має площу 301 302 км2 і населення 57,2 (1993 р.) млн. чоловік. Молоді у віці 20-24 роки налічу’ється 4,725, у віці 25-29 р. — 4,791 млн. чоловік. Більшість розмовляє італійською мовою, 1,3 млн. чол. — сардінським діалектом, 0,75 млн. чол. — іншими діалектами. У прикордонних районах вживається французька і німецька мови, інші мовні групи нечисленні. Домінує католицька церква, але представлені й інші світові релігії.
Італія — промислова країна. Внески в її ВНП (п'ятий за обсягом у світі) такі: 39% — індустрія (6,7 млн. чол), 5% сільське господарство (1,5 млн. чол.), решта — послуги (12,2 млн. чол.). Країна є одним зі світових притягальних полюсів туризму. Основні її експортні товари: вироби транспортного та інших секторів машинобудування, легкої і харчової промисловості, промислове обладняння. У країні зерігається розрив у розвитку Півночі і Півдня. Безробіття у 1991 році — 11%, серед молоді віком від 14 до 29 років — 26,8%.Грошова одиниця — італійська ліра.
2. МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ.
Найстаріший у світі університет створений у Болоньї у 1088 р., за ним виникли заклади в Падуї (1222 р.) і Неаполі (1224 р.). Останній вважається першим у світі державним університетом.
Народжені вільними, університети потрапили під державний контроль після 1859 року. Реформа Gentili (1923 р.) зробила наголос на наукових завданнях університетів, дипломи яких стали суто академічними. Для викладачів ввели державні екзамени для отримання фахових документів, одночасно зросла автономія університетів у поточній діяльності. У післявоєнний період довго тривали дискусії про напрями змін освіти, а здійснення планів настало лише після студентських заворушень кінця 60-х років. У 1969 р. було впроваджено безекзаменаційний вступ усіх володарів шкільних атестатів в університети, що врешті спричинило переповнення їх аудиторій й ускладнило роботу викладачів. В останні роки до вищої освіти переходять 63-67% випускників 13-річної середньої школи. Сучасна структура системи освіти Італії вказана на схемі.
Обов'язкове навчання (вік 6-14 років) в Італії добре організоване, відбувається у невеликих класах і в середнього розміру школах за спільними національними програмами. Педагоги мають прекрасні інноваційні традиції, вони є держслужбовцями і користуються непоганим соціальним захистом та суспільною повагою. В кінці 8-го класу складаються екзамени (esame di licenza), успіх відкриває шлях до повної середньої освіти. На її рівні ситуація складна, бо збереження традицій заважає пристосуванню до вимог часу. Наприклад, у "класичних" ліцеях, які готують до університетів, вчать латину і грецьку мови, але немає занять з сучасних іноземних мов. Програми цього рівня надто довгі (5 років) і зазнають критики. Перебіг випускних екзаменів (esami di maturita) є справою змін та експериментів. Успіх на них дає право на диплом з французькою назвою "бакалаврат", але для вступу в університети без екзаменів необхідно вчитися в СШ-2 п'ять років.
Вища освіта Італії представлена переважно університетами. Рівновага сил реформаторів і консерваторів в Італії зумовила винятково малу швидкість її змін і збереження багатьох реліктів. Та активна участь Італії в Європейському Союзі примусила країну розпочати зближення своєї освіти з типовими для Європи зразками: вперше була введена аспірантура і наукове звання доктора наук, аналогічного до Ph.D.; з 1990 р. запровадили короткі спеціалізовані університетські програми (2-3 роки) з заключним університетським дипломом (Diploma universitaria), а закон 1993 р. додатково розширив автономію університетів.
3. ЗАКЛАДИ ВИЩОЇ ОСВІТИ.
Вища освіта Італії має гіпертрофований університетський і малий неуніверситетський сектори, більшість закладів державні.
Університети з навчальними і науковими програмами перебувають під управлінням Міністерства університетів і науково-технологічних досліджень, завдання якого:—
планувати і здійснювати розвиток наукових досліджень;—
складати трирічні плани розвитку університетів;—
розподіляти кошти між закладами згідно з критеріями закону;—
координувати участь Італії у міжнародних програмах.
Національна Рада університетів (з 1979 р.) є консультативним органом, де представлені кілька інших національних рад (економіки і праці, науки, культури тощо). Інші консультативні органи під егідою міністерства: Національна Рада з науково-технологічних пошуків, Постійна конференція ректорів італійських університетів тощо.
Всього в Італії налічується 65 закладів університетського рівня (державних і "вільних", що самоуправляються, але мають офіційне визнання і дипломи, працюють за програмами державних й інспектуються Міністерством освіти). Розподіл ВЗО такий:
- 45 державних університетів;
- 3 політехніки: Bari, Milan, Turin;
- 5 вільних (приватних): Univ.Cattolica del Sacro Cuore (Мілан), Univ. Commerciale Baccani (Мілан), Univ. Internationale degli Studi Sociali (Рим), Libera Univ. "Maria S.S.Assunta" (Рим), Univ. di Urbino;
- 3 державних університетських інститути: Inst.Universitario Navale (Неаполь), Inst.Univ. Orientale (Неаполь), Inst.Univ.di Architettura (Венеція);
- 4 вільних університетських інститути: Instituto Universitario "C.Cattaneo" (Castellanza); Inst.Univ. di Lingue Moderne (Мілан), Inst.Univ. di Magistero "S.Orsola" (Неаполь), Inst.Univ. Campus bio-medico (Рим);
- 2 університети для іноземців: Perugia, Siena;
- 3 Вищих школи: Scuole Noramle Superiore (Піза), Sc.di Studi Universitari e di Perfezionamento "S.Anna" (Піза), Sc.Internazionale (Superiore di Studi Avanzati (Трієст).
Неуніверситетські заклади класифікуються таким чином:
а) інститути мистецтв під егідою інспекторату мистецького навчання Міністерства della Publica Istruzione, а
