Реферат

ПРОВІДНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ОСВІТИ НАПРИКІНЦІ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст. І ЗАКОНОМІРНОСТІ ВИНИКНЕННЯ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

1.

Тенденції розвитку системи вищої освіти у європейських країнах.

2. Історичні витоки ступеневої освіти.

3. Принципи побудови системи вищої освіти в Україні.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вища освіта і Болонський процес: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл./ М.Дмитриченко, Б.Хорошун та ін. – К.: Знання України, 2006. – 440 с.

2. Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За ред. В. Кременя. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. – 384 с.

3. Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ ст.). – К., 1994. – 62 с.

4. Закон України “Про вищу освіту” // Освіта. – 2002. – 20–27 лют.

5. Закон України “Про освіту” // Голос України. – 1996. – 1996. – 25 квіт.

6. Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. – К.: Школяр, 1997. – 150 с.

7. Національна доктрина розвитку освіти України. – К., 2002. – 24 с.

1. Тенденції розвитку системи вищої освіти у європейських країнах.

Кінець XX ст. і початок третього тисячоліття за масштабами трансформаційних змін називають переломним тому, що в наш час настає нова ера в історії людства — інформаційне суспільство. Інформаційне суспільство — це не лише виробництво, засноване на комп'ютерних технологіях, а процес створення та поширення знань та інформації, які перетворюються на основні продуктивні сили суспільства. Саме від рівня інтелектуального розвитку людини більшою мірою залежатиме успіх не лише будь-якої виробничої діяльності, але й взагалі будь-якої сфери життєдіяльності. Якщо ж урахувати зростання тенденції глобалізації, яка з-посеред іншого означає небувале раніше загострення конкуренції між державами-націями, набуває загальнопланетарного характеру й охоплює, окрім економіки, інші сфери, то стає очевидним, що лише країна, яка забезпечить адекватний вимогам часу , розвиток освіти та науки, може сподіватися на гідне місце у світовому співтоваристві (для наочності порівняємо основні вимоги до професійної діяльності в індустріальному й інформаційному суспільствах

Одним із наслідків науково-технічної та «інформаційної» революцій і спричиненого ними зростання виробництва стала втрата суспільної необхідності у ранньому початку праці та значне підвищення вимог до рівня освітньої та фахової підготовки людини. Цей процес розпочався ще в 1950-1960-х рр. у передових країнах Західної Європи, Північної Америки й Азії, охопивши решту з середини 1980-х рр. У країнах, які найближче підійшли до інформаційного цивілізаційного розвитку майже зникла потреба залучення до виробництва не лише підлітків, а й молоді. На сучасному етапі у високорозвинутих країнах дорослі в активному віці годують і одягають усе населення без найменших труднощів. Лише у поодиноких країнах закінчення обов'язкової освіти припадає на вік 14-15 років, у більшості ж сягає 17-18 років.

Оцінюючи системні процеси вищої освіти у країнах Європи й Америки важливо зупинитися на найхарактерніших тенденціях розвитку закордонної вищої освіти, а саме:

· тенденція продовження обов'язкової освіти після школи;

· тенденція до диверсифікації структур вищої освіти;

· тенденція до побудови суспільства, яке безперервно навчатиметься (система безперервної освіти);

· тенденція до урізноманітнення вищих навчальних закладів;

· тенденція до розширення завдань вищих навчальних закладів;

· тенденція вдосконалення та розширення «короткої і професіоналізованої» вищої освіти;

· тенденція до якісних змін у вимогах та умовах праці викладачів вищої школи;

· тенденція до створення та розвитку нових університетів та інших вищих навчальних закладів на території з нижчим освітнім рівнем населення;

· нові тенденції у взаємодії вищих навчальних закладів і промисловців; тенденція до підвищення якості освіти;

· тенденція вдосконалення систем кваліфікаційного забезпечення вищої освіти;

· тенденція розширення навчання за кордоном;

· тенденція до зростання конкуренції на світовому ринку освітніх послуг;

· проблема втрати молодих науковців;

· євроінтеграція вищої освіти, яка має на меті створення

Тенденція продовження обов'язкової освіти після школи. Практика багатьох країн свідчить, що «виштовхування» на виробництво молоді без високого рівня знань і необхідної кваліфікації гарантує їм у майбутньому долю та платню аутсайдерів, формує прошарок потенційно незадоволених, отже, небезпечних для суспільної стабільності людей. Обґрунтовані прогнози перекону-ють у тому, що дедалі більше країн від обов'язкової середньої освіти переходи-тимуть до практично обов'язкової вищої. Так, у США, Канаді, Австралії та Новій Зеландії рівень прийому випускників шкіл до закладів після середньої освіти уже наблизився до 100%.

Вища освіта у світовій шкалі продовжуватиме розширюватися. Зростатиме кількість і різноманітність вищих навчальних закладів, кількість студентів, удосконалюватиметься весь комплекс курсів, дисциплін і спеціальностей. Ска-жімо, лише за 3О років (1950-1980 рр.) кількість університетів зросла значно більше, ніж за всі століття їх попередньої історії (від 753 до 1854).

У розвинених державах намагаються забезпечити якомога довше безкош-товне (для дітей та їх батьків) навчання. Постає завдання перетворити першу стадію повної вищої освіти (бакалаврат) чи її скорочений 2-3-річний варіант на доступну для всіх бажаючих (у близькій перспективі — обов'язкову) ста-дію загальної та професійної підготовки.

Тенденція до диверсифікації структур вищої освіти, яка існує паралельно із тенденцією до диверсифікації ступенів і кваліфікацій, які видаються різними вищими навчальними закладами. Нині майже у всіх західноєвропейсь-ких вищих навчальних закладах функціонують багатоступеневі системи підготовки спеціалістів (бакалаврат — магістратура), застосовується система зіставних кредитів (залікових одиниць).

Проте досі відчувається традиційна диференціація між структурою «континентального європейського» ступеня з досить довгим академічно інтегрованим навчанням і структурою «англо-американського» університетського ступеня з коротшим за тривалістю навчанням на отримання першого ступеня та розмаїт-тям післябакалаврських студій, які частково базуються на модульній системі.

У деяких країнах типи ступенів коротшого циклу впроваджуються у націо-нальну структуру ступенів (наприклад, у Данії,