На протилежному полюсі — майже повністю децентралізована система вищої освіти США, де уряд майже не втручається навіть у важливі питання академічного життя. Проте, це не заважає освітній системі Сполучених Штатів Америки бути однією з кращих у світі, свідченням чого є не лише наукові відзна-ки дослідників США, а й значна кількість іноземних студентів та аспірантів.

Окрему групу утворюють федеративні системи вищої освіти (Канада, Німеч-чина, Індія). Наприклад, кожна з 16 земель ФРН має власне Міністерство освіти, яке керує всіма закладами на своїй території. Для координації програм і навчаль-них планів створено загальнодержавні структури, зокрема з 1969 р. діє Феде-ральне міністерство освіти.

Нові тенденції у взаємодії вищих навчальних закладів і промисловців виявляються у формуванні нової форми взаємовигідної співпраці великої промисловості та великих вищих навчальних закладів. Зокрема, йдеться про створення «технополісів», «технопарків», «комплексів» чи просто «центрів» (назв багато). У розвинених країнах така взаємовигідна співпраця професури та бізнесменів дозволяє розв'язати і деякі фахові проблеми, які нині постають перед викладачами.

Тенденція до підвищення якості вищої освіти. Відомо, що поняття якості, яке містить, поряд із економічними, соціальні, пізнавальні та культурні аспекти освіти, сприймається як інтегральна характеристика освітньої діяль-ності, її результатів. Це зумовлено, передусім, об'єктивними чинниками: від якості людських ресурсів залежить рівень розвитку країни; якість фахової підготовки має забезпечувати конкурентоспроможність випускників вищої школи на ринку праці, а отже і рівень їх соціальної захищеності. Крім того, в умовах глобалізації, виникнення транснаціональної освіти якість вищої освіти стає чинником, який визначає саму можливість існування певного вищого навчального закладу незалежно від форми власності.

У 1995 р. ЮНЕСКО було розроблено Програмний документ за назвою «Реформа й розвиток вищої освіти». У документі зазначено, що поняття «якість» охоплює всі головні функції та напрями діяльності у галузі вищої освіти: якість викла-дання, підготовки та досліджень, що означає якість відповідного персоналу та якість навчання як результат викладання та досліджень.

Відповідно до цього документа є три аспекти освітньої діяльності, які найбільше впливають на якість вищої освіти.

По-перше, якість професорсько-викла-дацького складу, яка гарантується високою академічною кваліфікацією викла-дачів і наукових співробітників вищих навчальних закладів, а також якість освітніх програм, яка забезпечується сполученням викладання та досліджень, їхньою відповідністю громадському попиту. По-друге, якість підготовки сту-дентів, коли масова вища освіта стала реальністю, може бути досягнута лише шляхом диверсифікованості освітніх програм, подолання багатопланового роз-риву, який існує між середньою та вищою освітою, а також підвищення ролі механізмів навчально-професійної орієнтації та мотивації молоді. І, нарешті, по-третє, якість інфраструктури та «фізичного навчального середовища» вищих навчальних закладів, яка охоплює «всю сукупність умов» їхнього функціону-вання, у тому числі комп'ютерні мережі та сучасні бібліотеки. Вона може бути забезпечена за рахунок адекватного фінансування, можливого лише за збере-ження державного підходу до вищої освіти як загальнонаціонального пріоритету.

Характерною є тенденція до створення нових систем і процедур контролю якості вищої освіти. Вона виявляється через різноманіття їхніх моделей. В од-них випадках організовуються єдині системи оцінювання для всіх секторів вищої освіти (університетського та неуніверситетського). В інших — перевага віддається спеціалізованим органам оцінювання для кожної предметної галузі (професії, освітньої програми). Але головними їхніми рисами залишаються: незалежний характер оцінювання; непохитність післяакредитаційних наслід-ків у вирішенні питань щодо виділення державних субсидій (принцип управ-ління та фінансування «за результатами»).

Тенденція вдосконалення систем кваліфікаційного забезпечення вищої освіти спонукає до вирішення досить важливої проблеми. Суть її в тому, що розвинені країни, вимагаючи від власних систем освіти виконання доволі складних завдань з інтелектуального забезпечення розвитку економіки та нових технологій за умов відкритого світового ринку, не можуть гарантувати збільшення витрат на вищу освіту, яке було б пропорційним ука-заним вимогам.

Європа дедалі більше поступається США у боротьбі за студентів, викладачів, дослідників і капітали, інвестовані в систему вищої освіти. Уже сама ця обставина зумовлює потребу в чіткіше прописаних і зіставних кваліфікаціях.

Для успішного розв'язання проблеми пропонується передусім усвідомити декілька моментів.

По-перше, створення традиційних систем дослідження стану власної систе-ми вищої школи, порівняння її з кращими світовими аналогами та вироблення рекомендацій щодо підвищення якості навчання та науково-дослідних досліджень.

По-друге, постає завдання вийти на вищий рівень кваліфікаційного забезпечення в кожній окремій країні, а також створення регіональних і глобальних мереж кваліфікаційного забезпечення.

По-третє, створення єдиного європейського освітнього простору полегшить вирішення завдання (зокрема, принцип взаємовизнання дипломів).

Тенденція до розширення навчання за кордоном. Посилення інтернаціоналі-зації освіти, яка виявляється у формі постійно зростаючих потоків студентів до зарубіжних вищих навчальних закладів, а також взаємний обмін виклада-чами та дослідниками; використанні зарубіжних навчальних програм, підруч-ників, літератури та комунікаційних джерел інформації; запровадженні міжнародних процедур акредитації, різнобічного міжвузівського співробітництва тощо, передусім пов'язано зі світовими процесами інтеграції та глобалізації. Політична, економічна та культурна взаємодія дедалі більшої кількості країн направляє за кордон певну кількість студентів і спеціалістів хоча б для ґрунтовного вивчення мови, особливостей політичної та соціально-економічної струк-тури приймаючої країни.

Тенденція до зростання конкуренції на світовому ринку освітніх послуг.

За останні два десятиріччя відбулася помітна диверсифікація систем вищої освіти: виникнення поряд із традиційними університетами численних закла-дів нового типу, які створюють нові можливості для задоволення громадського попиту на освітні послуги. Так, завдяки інформаційно-комунікаційній рево-люції, яка швидко ліквідувала бар'єри, зумовлені фізичною відстанню, сто-ронні вищі навчальні заклади та інші провайдери освітніх послуг отримали можливість конкурувати з місцевими університетами, маючи доступ до сту-дентів у будь-якій