Реферат

СПІЛКУВАННЯ В ПЕДАГОГІЧНОМУ ПРОЦЕСІ

Людина створена для суспільства. Вона не здатна і не має мужності жити сама.

В. Блекстоун

Останнім часом проблема спілкування стала предметом вивчення бага-тьох наук, і це не випадково, адже спілкування — необхідна умова форму-вання кожної особистості. Оскільки педагогічний процес передбачає взаємодію (а значить, і спілкування) педагога й учня, зупинимося докладніше на цій темі.

Дитячий психоаналітик Анна Фрейд майже століття тому застерігала в своїй роботі про три серйозних небезпеки у стосунках з дітьми, що поста-ють перед шкільними вчителями:*

перша небезпека з'являється тоді, коли вчителі ігнорують відомості про ранні етапи розвитку дитини, яка прийшла до школи;*

друга — полягає в тому, що близьке спілкування з дітьми призво-дить до знищення межі між світом дітей і світом дорослих: педагог позбувається дорослих цінностей і починає жити у світі дітей;*

третя — пов'язана з тим, що в учителя може виникнути настільки сильне почуття прихильності до якоїсь конкретної дитини, що вона сприйматиметься педагогом як рідна.

У разі виникнення третьої небезпеки для педагога є лише один вихід: його інтерес до конкретної дитини повинен розвиватися далі — поки він не перетвориться на більш загальний і менш особистий інтерес до процесу Дорослішання, що охоплює всі сфери життя дитини.

Висловлювання А. Фрейд викликало певні запитання. Далі ми наводи-мо запитання викладачів і відповіді дитячого психолога на них.

Якщо ми керуватимемося цією точкою зору, то чи не відмовимося тим самим від індивідуального підходу до кожної дитини?

Таким чином дитина стає дійсно цікавим об'єктом для викладача. Нас турбують питання про те, як далеко вона зайшла у своєму розвитку, чим можемо ми допомогти їй, у якому напрямі вона розвивається. Якщо педа-гог помічає в дитини щось, що нагадує йому про його дитинство, у нього з'являється бажання допомогти їй та вберегти від переживань, які довелося зазнати йому. Педагог буде надзвичайно турботливим і терплячим щодо цієї дитини.

У такому разі що ж чекає на дитину, яка нагадує педагогу брата, з яким він постійно сварився, або себе самого в той момент розвитку, про який і згадувати не хочеться? За кожну дитину, яка виграє завдяки тому, що вона посідає особливе місце в житті педагога, страждає інша дитина. У цьому полягає небезпека індивідуального підходу. Учитель певною мірою ото-тожнює себе з обраними ним дітьми й намагається перш за все допомогти собі, а вже потім — дитині.

Педагог не може бути цілковито об'єктивним, проте, якщо його заці-кавить процес дорослішання, усі діти стануть йому цікавішими, а його ставлення до них — об'єктивнішим.

Якою є ваша думка щодо проблеми дітей, яким удома не вистачає пози-тивних емоцій?

Призначення вчителя зовсім не в тому, щоб замінити дитині матір: дитина хоче, щоб мати любила її, а не навчала.

Підґрунтям ставлення дитини до матері є виконання інстинктивних бажань дитини. Ставлення ж дитини до вчителя меншою мірою пов'язане з інстинктами: це бажання віддавати й отримувати. Одне із завдань учите-ля полягає в тому, що він повинен розширювати досвід взаємодії дитини в соціальному оточенні, а не просто дублювати вже наявний у дитини досвід життя в родинному колі.

Психологічний супровід учнів, учителів і батьків

Чи повинен учитель намагатися допомогти проблемній дитині?

Це залежатиме від віку дитини. Допомога дитині з особистими про-блемами шляхом їх розуміння входить до завдань учителя. Якщо ж це при-пускає близькі взаємини між дитиною та вчителем (на зразок взаємин між дитиною та психотерапевтом), то така взаємодія знаходиться поза межами обов'язків учителя.

Педагог може допомогти дитині, варіюючи свої вимоги й своє став-лення до неї. У будь-якому разі слід завжди пам'ятати: вчитель не є ані матір'ю, ані психотерапевтом.

Чи слід учителю демонструвати свою прихильність до дитини?

Учитель, що ставиться до дитини об'єктивно, може зберегти з нею теп-лі стосунки, які влаштовують дитину. У той же час емоційна прихильність не повинна набувати загрозливих масштабів: фізичний контакт із дити-ною — привілей матері. Це справедливо для дітей будь-якого віку. Нор-мальна дитина не прагнутиме фізичного контакту в класі, якщо ця потреба задоволена вдома. Дитина, яка позбавлена цих контактів, має потребу в заміні матері, а цю функцію, як було сказано вище, учитель не повинен перебирати на себе. Ставлення вчителя та дитини повинне набувати фор-ми, відмінної від фізичного контакту.

У чому полягатиме інтерес викладача до дитини, якщо її емоції піддавати-муться такому суворому контролю?

Особистість дитини розділена на три області: 1 — інстинктивні імпуль-си, що вимагають задоволення; 2 — его, що регулює задоволення інстин-ктів і створює зв'язок із оточенням; 3 — суперего, що виникло із самоіден-тифікації та складається із особистісних вимог індивіда та його уявлень про мораль і ідеали.

Глибоке розуміння структури особистості допомогло б педагогам уник-нути однотипної поведінки з дітьми різного віку. Замість того, щоб сприяти або перешкоджати здійсненню бажань дитини, учитель повинен надати їй можливість самостійно розв'язувати моральні конфлікти, тобто впливати на дитину безпосередньо, спираючись на її ж ідеї та цінності.