Реферат

ВИХОВНІ ІДЕАЛИ НОВОЇ ДОБИ

Які риси характеру слід виховувати в дітей, щоб вони стали людь-ми з високою національною свідомістю, гордістю і гідністю, які одвіку були притаманні українському народові? На думку професора Григорія Ващенка,-насамперед слід уявляти свій народ як єдину спільноту, що об'єднує в собі покоління минулі, сучасні й майбутні, та відчувати свою єдність із цією спільнотою,

У праці «Вихоьчпнї ідеа.'і» Григорій Ващеико пропонує визначити кращі національні рпеп українців, щоб ро.-шішати їх у наступних по-коліннях. Такими рисами є високий інтелект, сильна емоційність, охай-ність, чемність, гостинність, високі моральні якості, лицарська муж-ність, високий рівень статевої моралі української молоді. Ллє причина-ми нашої недолі є хпозі во.їі: ледачість, нерішучість, інертність, млявість. Проте аристократичність духу всього українського народу, па думку Григорій Ваіцепка, зуміє перемогти ці вади національної вдачі.

В іішііі'і праці «Служба Богові її Батьківщині* Григорій Ващепко писав: «Будуючи систему виховання молоді, треба ретельно про-аналізувати властивості мови, побуту іі психології, характеристичні для українців різних областей. Властивості, запозичені в інших на-родів, треба виділити в одну групу, властивості, притаманні українсько-му народові — в другу. Так, наприклад, у мові слід виявити широковжи-вані полонізми, що засмічують мову галичан, і русизми, що засмічують молу прпдшпряішів. В поведінці треба виділити, з одного боку, власти-ве деяким наддпіпряпцям нехтування свосло зовнішністю і вуль-гарність у .манерах, що з'явились внаслідок московських впливів, а з другого боку ~ занадто велику увагу зовнішності і неприродність у ма-нерах та ікшедіппі. шо з'явилась внаслідок польської культури та її впливів. Така аналізи, при умові її ґрунтовності!, дасть можливість роз-глянути відмінні властивості українців різних областей, як другорядні риси, що мають щезнути в найближчому майбутньому»'1.

Однак педагогічні праці Г. Ваіцепка перенасичені християнськи-ми моральними вимогами, які липі вже .мають бути переглянуті. Не можна нав'язувати дітям релігійних доктрин, оскільки ніші христи-янська церква не с- державною інстнтуцк-ю, а згідно з Законом Ук-раїни про свободу совісті й віросповідань, кожен має прано сповідува-ти будь-яку релігію або не сповідувати ніякої. Про це ж саме йдеться і в 35 статті Конституції України. На жаль, нині деякі вчителі сприй-мають надто активну пропаганду християнського вчення у засобах масової інформації як державну політику. Маємо вже чимало скарг від батьків і навіть самих дітей-рідповірів, яким нав'язують не тільки непріиїляті в Рідині Вірі моральні норми («любити порогів», «бути покірним» тощо), але й примушують вивчати напам'ять християнські молитви. Слід зазначити, що дітп-рідповіри сьогодні більше обізнані .', Вібліпо, між дІтп іі християнських сім'ях, і ставляться до неї аналітично. Вони переважно вивчають своє рідне віровчення у недільних Школах Рідної Віри або в родинах, знають напам'ять текс-ти іі мо.'іптвп Вс-лесової Книги, тому відповідно реагують па нав'язу-вані школою релігійні норми.

Поминальні обряди здійснюються періодично за річним календа-рем, але найбільше наносні - поминальний тиждень після Великодня (лип. розділ ''Астрономічні знаним та народний календар»).

Оіже, український народ мас даппІ родинні традиції, які роаїшва-лпея протягом пікш. Час, звичайно, вносить свої корективи і повшпу, н|к)те варто зберегти неперехідні цінності, які виробив народ: шанувап-і]я Роду, поклоніння пам'яті І іредкіп. дбайливе ставлення до дитини та літніх людей. Усе це неможливе без глибокого знання світоглядних ос-нов, народних норм моралі, звичаєвості свого народу.

\

ЕТНОПЕДАГОПКА — НАЦІОНАЛЬНА СИСТЕМА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

Виховання підростаючого покоління для кожної нації є найваж-ливішим складником національної культури. Передача всіх культурпо-історичнпх традицій батьків, дідів і прадідів завжди гаранту-вала вічність життя нації. Нація, за Костянтином Ушниськнм, — цс на-самперед система різноманітних природних (біологічних, анатомічних, фізіологічних, психічних), історично обумовлених ознак тіла, душі ії ро-зуму. Духовним якостям певного етносу притаманна така ж стійкість, як і колір шкіри, очеіі, волосся, бо воші передаються у спадок нащадкам. Отже, справжнє виховання не може існувати в ¦.¦чистому вигляді», тоб-то поза традиційною культурою певної нації. Усі пайвпдатпіші педагоги світу визнавали, що виховання дитини завжди мас- грунтуватися насам-перед па кулі.туріїо-історичпих цінностях своєї нації, а вже пізніше відбувається .'шаїшмгпю з традиціями інших паролів. Незаперечний за-кон дидактики: пізнання навколишнього світу починається зі знайом-ства з рідною вулицею, селом чи містом, своєю країною, а вже потім — з іноземними, сусідніми краями. Тобто від пізнання свого, рідного, національного — до пізнання чужого, багатонаціонального, світового.

У сучасній педагогічній науці виділяється окрема галузь етпопеда-гогіка, яка досліджує конкретні етнічні традиції виховання. Українська етпопедагогіка, як і все українське, досить довго перебувала у тенетах імперського мороку. Праці видатних вчених із стпопедагогіки не вивча-лися п педвузах, замовчувалися або просто ігнорувалися.

Якщо російський психолог Павло Блонськпй у 60-х роках XX століття міг стверджувати, що російська школа «повинна виховува-ти маленьких росіян», то про українську їй колу в цей час не йшлося. Л вже виховання на якихось особливих «українських національних традиціях-.' пе тільки не входило в плани радянських органів народної освіти, але й просто засуджувалося як вияв українського <¦ буржуазного Ось чому, прийшовши нарешті до своєї незалежності, магмо національно несвідоме покоління, яке просто не знатиме, що ро-бити зі своєю пезалежпіспо. Між поколіннями «славних Прадідів* і їхніх нащадків — духовна прірва. З'єднати розірваний ланцюг, заповни-ти духовну порожнечу платна тільки цілеспрямована система заходів. впроваджена у псі ланки національного виховання, починаючи від дит-садків і закінчуючи шпцоіо освітою. Мусимо надолужити, повернути втрачене наступним поколінням українців.

Слово виховання походить від ховати, переховцпапш. тобто оберігати, опікуватися дитиною, а отже, навчати пристойно поводишся, здобувати освіту, розширювати