Повноцінну, цілісну, національно свідому особистість із почуттям влас-ної гідності, високими моральними якостями можливо виховати тільки за-вдяки правильно організованій системі вивчення національних ідеатів, тра-дицій і звичаїв. Л ця система мас формуватися із національного світогляду, філософії народу, національної ідеології. Якщо ж інша грунтується на ідеях лише якоїсь одної партії чи іншої ітюмадпжо-нолптічпої організації, то мо-жемо отримати лише фанатичне, або в іншому варіанті — байдуже егоїстич-не покоління меркантильного тішу без певних національних ознак.

Українська етіюпедагогіка бере сніп початок десь у далеких глиби-нах кілька'іисячодітпьпї іетрії па шиї землі. І Іспхологія мирного хлібо-роба, закоханого в землю, ліс, річку, дерева і квіти з роду в рід передава-лася наступним поколінним. Проте потреба захищати цю землю від чу-жоземних заіід виробляла пійкісгь і мужність, вимушену воііовппчіеть і патріотизм, 1 Іе піддаватпої чужим культурним впливам, чужій вірі — риси, притаманні народам Причорномор'я та Подніпров'я, які записав для нас Гсродот ще в V ст. до п. ч. Як передавалася ця система знань, чи то були спеціальні школи, чи просто громадські заходи, чи це виховува-лося в сім'ї? Безумовно, існували певні форми передачі світоглядних ос-нов народу від старших поколінь до молодших. Кожен скіф мусив знати свій родовід до сьомого коліна. Отже, її шанування своїх і Ірелків — гли-бинна риса української ментальності, успадкована від геокультури ук-раїнської землі. Так, саме в родині дитина отримувала перші уроки лю-бові до свого роду, землі, звичаїв. Ведесова Книга має спеціальну молит-ву пошанування «родителів- (дослівно «тих, хто на родин», тобто матн батько. а не просто «батьки*): «Слава отцям нашим і матерям, що вчили нас про Богів наших і вели нас за руку по стеж ні Права!»1

Протягом віків в Україні викристалізувався педагогічний досвід народу, втілений у його мудрості, вміннях і навичках виховання на-ступних поколінь. Цей досвід відображений у фольклорі, іграх, танцях, мистецьких творах, обрядах і традиціях.

Про виховання складено безліч приказок іа прислів'їв: «Учи сипа, як го-дуєш, бо тоді не навчиш, як тебе годуватиме», «Я к не навчиш ді ітиму в пелюш-ках, то не навчиш І в подушках», «1 Іе навчив батько, то не навчить і дядько».

Народна педагогіка не нав'язлива: це і колискова пісня, і казка або скоромовка, І народні ігри, які будять розум, спонукають дитину замис-литися над невідомими явищами, почуттями людей.

У давній дохристиянській Русі багатовіковий педагогічний досвід на-роду втілювався у конкретні форми виховання. Найголовнішим із них бу-ло традиційне домашнє виховання молодших старшими. Л коли дитина виявляла значні здібності до навчання, її віддавали па виховання до волхвів та кудееників. Однак вихідні з різних станів переважно успадко-вували заняття (професію) своїх батьків. Князівських дітей також вихо-вували волхви і військові наставники. Так. відомо. їло вихователем Вели-кого князя Святослава був Лсмуд, а воєводою — Свенсльд\ Гадаємо, що лицарське виховання молодий княжич Святослав отримав за традиціями Звичаєвого Права X ст.1 Таку версію висловив також Юрій Мпролюбов — великий знавець слов'янської старовини, подвижник вивчення Велесової Книги. У своїй поемі про славетного князя він описує його навчання у «строгого Кудесшіка», який обіцяв Свенсльду за зиму підготувати нього юного учня так, що до літа він знатиме про Богів, Триглави, буде чути по-веління Перунові. Все минуле і майбутнє Русі Кудесиик показує княжи-чу в <¦ криниці віщій», бо Святослав -..до Біди тайпої охоч вельми». Тільки після цього княжича можна буде навчати «ділу ратному»1.

Оскільки Рід — основа нації, то діти і це. з раннього дитинства отриму-вали знання про свій Рід і родовід. Ці знання були обов'язковими і при вступі у шлюб, адже кожен народ оновлюється завдяки родині. Народ уявляли як єдиний потік крові (генів), що витікає з вічності і спрямо-ваний у вічність. Тому русичі з давніх-давен навчалися зберігати чистоту роду. Цьому навчали волхви і старі пишнії родуліе передавалося з уст в ус-та. Нині сучасні громади рідновірів сформулювали ці заповіти в таких словах: «Не цурайся Роду свого, його Звичаю та мови: бо рідна мова і Зви-чай зберігає енергію нації. Не руйнуй природу серед якої живеш, бо цим ти відбираєш майбутнє у своїх нащадків, зрубуєш гілку Роду свого»1.

Цінні відомості про навчання І виховання в дохристиянськії"! Русі по-дають нам українські казки про Оха. Він змальовується дуже літнім

каиіпца у спящеішому гаю). Спання (відання), яким иапчали старі полх-

ПП МОЛОДИХ УЧНІВ. КП.{НаЧаЛИСЯ ЯК "(Є, ЧП1П В руК'у ІІС ВЗЯТИ», ТООТО

.иіаіііія духовні шіажаюі і,ся імшиїмп за пгякі матеріальні багатства. Іічпли "і .і к( >;!-.' гримати слова. Віра н мапчиіс 11» сита, у ного здатність стати ділом б\ да однії ю з ітііілпіпіх волхві пськпх моральних цінностей: «Слона ці.1 полона. а зерно по нп ру не розсипаю1! і,! ¦¦ Майбутнього уч-им на сампм\ ночам.у попереджають, що волхву потрібно мати велику силу полі, яку слід міукаї п не в чужих, а і! самому собі.

кож маї бути повідомлен ' І і

Сі, іадпкть гіаионпща .¦подшін