добре на евпг-му місці і своєю мірою, і все прекрасно, шо чисте,

НО, ТООТО ІК'ПІДрмбне»1".

Значний внесок п ппопедагогіку зробили українські письменники Тарас Шевченко. Іпан І Ігч\ік;1евипькпп, Панас Мирний. Леся Українка. Іван Франко і Михайло Коцюбіиіськпіі, які зберегли для пас джерела па* родпої мудроп і, де відображені іі народні педагогічні погляди.

М;к мо також праці видатних педагогш, які замовчувалися довгі де-сяшлітія; Софії Русової. Костянтина Уншпського, Григорія Шансика та багатьох ііпппх. Хоча нині. зрозуміло, слід оновлювати систему педа-гогічппх нпглялів. узгоджуючії її з вимогами сьогодення. Нтпопедагогіка як окрема дисципліна не вппчалася п жодному педвузі України. Лише за незалежної України з'явилися перші курси цієї дисципліни, а яких уже посгас цілісна сі клема народної педагогіки українці її, яка увібрала в себе дог-шд багатьох поколінь із глибокої даппіппі. Майбутнім українським педагогам читаються лекції про сутність і особливості національного ви-ховання, ііоіо філософські осчювп та історію становлення і розвитку, ііїл.ям! і засоби формування національних духовних цінностей. Змінило-ся наше пандспня до «загальнолюдських» цінностей, слід поборювати всілякі 'іеорії, сформовані на асимілятивній ідеології.

Українська етпппедагогіка мас ста пі основою національної системи освіти та виховання. Так, ІОрііі ї'уденко виділяє кілька розділів етпопе-даюгіки: народне дптппозпавство. народна виховна практика (з її осно-вою - баї ьківською педагогікою, народна дидактика) та народна педа-гогічна деонтологія.

/. Народне дитино.шавство мас вивчати духовніш сип дитини в різні періоди її жіптя: вікові та психологічні особливості дітей, їхпе мислення, емоції, світосприйняття. Кожна вікова група зумовлює поїз-ний вид догляду, виховання та навмання.

2, Батьківська педагогіка. Саме в родині ¦- природному осередку
зростання дитинн — виховується любов до батькш, родини, Батьківщи-
ни, рідної мови, історії та культури, засвоюються основні моральні
принципи, розвиваються почуття добра, совісті, справедливості. Отже,
батьки — головні природні вихователі дитини. Найкращі умови для ви-
ховання повноцінної людини дає поєднання родинних і загально-
національних традицій, регіональних звичаїв, які підтримуються бать-
ками і передаються дітям.

3. Народна дидактика. Головними напрямками народної дидакти-
ки є саме особиста праця дитини, дослідницький пошук, живе спілку-
вання, в якому найкраще виявляється особистість дитини, розви-
вається мислення й мовлення, пам'ять і воля.

-'/. Народна педагогічна деонтологія (від гр. потрібне, необхідне) впвчаг етичні проблеми: почуття обов'язку і моральних вимог. Ось го-ловні ідеї та настанові!, які передаються у спадок: любов до батьків, ро-дини, хліба, рідної землі, піклування про молодших, співчуття та співпереживання, вірність прадідівським заповітам тощо.

Етнопсихологія тісно пов'язана з народною педагогікою. Слід зна-ти психологічні особливості української дптпнп, перлії ніж приступати до її навчання та виховання. Як зазначала Софія Русова, українська ди-тина не дуже експансивна, вона занадто вразлива іі часто ховається від інших зі своїми переживаннями. Отже, до неї слід підходити з повагою до її індивідуальності, не потрібно силувати пі до роботи, ні до гри.

Вікові категорії розвитку дитини такі: новонароджений — до 10 днів, немовля - до 1 року, дитина-¦ до 1! років, о^рок — до 16 років, юнак — до 20 років; діичппка — до 13- 15 років, діпчшіа — і5—20 років.

Кожна вікова група потребує особливого догляд)1 і виховання. У народі завжди хвалять матір, яка постійно розмовляє із немовлям, співає пісень, адже це з раннього віку розвиває розумові здібності дитини. Схильність дітей до наслідування старших дуже рано починає виявлятися в їхніх іграх та іграшках. У давнину іграшки виготовляли з дерева, глини, парафіну, по-лотна тощо. Робили їх батьки, рідні чи купували на ярмарках. Іграшки, ви-готовлені народними умільцями, дуже часто є довершеними мистецькими творами. Такі іграшки сприяють формуванню еетешніпіх смаків.

Виховуючи культуру поведінки, в Україні здавна застосовувати ме-тоди, шо свого часу були засуджені як забобони, проте в паролі вони ви-пробувані протягом століть: «Не сідай за вугол стола, бо пс одружиш-ся», «Коли їси, то не співай, бо матимеш дурного чоловіка (дурну жінку)», «Не об'їдаііся за обідом, бо пупцем потече», «Не їж у шапці, бо твоя жінка буде мати дурного чоловіка», «Коли ендпш, тоне дриґай но-гами, бо чорта колишеш», «Не облизуй макогін, бо швидко полисієш», «Не сьорбаіі і пе клацай ложкою пп ;^уиах. по будеш мати заїди», <- Е їс об'їла ися сира, по скоро пуде твоя голина гпва». «їж окрайці ,і хліба, бу-дуть гебе х.чш її і: (дівчача ) /попиті і».

У народі користувалися делікатними мсіодамп заохочення і покаран-ий. Для гогп. щип діпмпа зрозуміла, іци нчпімі/іа недобре, застосовувалися жартівливі примовки, наприклад: "Чим нл, хлопці, дама втираєтесь?» -¦ ¦¦ Ііаіько ру капом, мач 11 подолом, а я па мечі пік сохну!» Лею: <-<)іі міч моя, піч! Коли о я ма іибі, а "ш па ісопі, славшій ;і мене пуп бп козак-. «Як моді і-шппея, чи псі /пи/пі брешу і ь. одні ті/п.і.'м мм пракдп не кажемо».

Як міра покарання .іпстосовуиалося і біпчя дітей, проте погляди па це я ними' пуди різними: -Домрі діч и доброї о е/іогіа і юс.'і пхають, а /іп\і іі дрючка не іиіиия п,ся ¦¦. -Рідна мамі високо замах \ч, а помалу о'і ¦>.

Ьач ькпіїі іі \;а ісрі іі сім'ї відведена паіівіпца ри/п. -¦ авторитарна.