охарактеризувати законодавчу та правову базу України в освітній сфері соціально-молодіжної політики з підлітками з особливими потребами;–

виявити та обґрунтувати основні напрямки соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами;–

визначити шляхи підвищення ефективності соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами в освітній сфері молодіжної політики.

Теоретичною та методологічною базою дослідження стали напрацювання видатних педагогів та психологів, які розглядали вплив фізичних та психічних вад на розвиток особистості (Л. С. Виготський, Л. І. Божович, Б. В. Зейгарник, Х. Райнпрехт, А. Адлер, Е. Еріксон), особливості соціалізації особистості в підлітковий період (Н. Абдюкова, Н. Вітюк, Л. Орбан-Лембрик), основні принципи гуманізації міжособистісної взаємодії (Г. Балл, В. Сухомлинський та інші).

У процесі дослідження використовувалися такі методи дослідження:

1) теоретичні – аналіз, порівняння, класифікація, узагальнення наукової психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження;

2) емпіричні тестування, спостереження, індивідуальні та групові бесіди, констатуючий психолого-педагогічний експеримент;

3) методи статистичного аналізу отриманих даних – якісного аналізу результатів дослідження.

Дані методи допомогли в аналізі наукових джерел, творчо підходити до написання дипломної роботи.

Практичне значення дослідження. Проведена теоретико-методологічна робота може застосовуватися соціальними педагогами в загальноосвітніх школах, а також для практиків які працюють у різних соціально-педагогічних службах і напрямах; у підготовці соціальних педагогів і соціальних працівників у вищих навчальних закладах різного рівня акредитації Запропоновані у дослідженні ідеї можуть бути використані у практичній діяльності соціальних педагогів, практичних психологів, батьками випускників шкіл чи ВНЗ.

Структура та обсяг роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (71), додатків (2). Основний зміст роботи викладено на 105 сторінках.

РОЗДІЛ 1. Соціально-педагогічна робота з підлітками з особливими потребами в освітній сфері молодіжної політики як науково-педагогічна проблема

1.1. Сутність і зміст основних понять дослідження

За останнє десятиріччя в Україні відбулися значні соціально-культурні зрушення, що позначилися й на активізації уваги до найменш захищених у соціальному плані громадян, серед яких молоді інваліди посідають одне з перших місць.

Необхідність розробки й впровадження у практику соціально-педагогічної допомоги нових форм та методів роботи з цією категорією визначається, передусім, важливим завданням виховання особистості в складних умовах реформування нашого суспільства.

Сучасна система соціально-педагогічної роботи з молодими інвалідами поступово набуває нового змісту, форм та функцій. Так, замість традиційного підходу до хворої людини як до безпомічного об‘єкта виховання та лікування, на перший план висувається концепція “культурного плюралізму”, в основу якої закладено гуманістичну ідею про права та потенційні можливості кожного індивіда на рівних засадах з іншими брати активну участь у житті суспільства.

Йдеться про створення оптимальних умов для незалежного життя інвалідів, що, врешті решт, має бути об‘єктивною основою для виявлення особистісної своєрідності, індивідуальної неповторності та унікальності кожного з них.

Кожна дитина по-своєму унікальна і потреби кожної дитини специфічні. Кожна дитина становить незмірну цінність для своїх батьків і родичів, а всі діти разом – неоціненний скарб суспільства, запоруку його майбутньої долі. Ці твердження мають універсальне значення у всіх суспільствах і культурах. Однак, ми часто свідомо чи несвідомо обмежуємо думки і дії тими сферами, які не тривожать нашу свідомість безвихіддю і не блокують діяльність безпорадністю. Подібною напівприхованою, дражливою сферою довгий час була і надалі значною мірою залишається інвалідність взагалі, дитяча особливо. Ще дуже далеко до повної відкритості в обговоренні ролі, прав і можливостей дітей з особливими потребами в українському суспільстві і тим більше до цивілізованого вирішення цих проблем на державному рівні. Завважимо, що й сам термін "інвалідність" останнім часом витісняється з термінологічного вжитку внаслідок його недискретності чи, може, дещо образливого звучання. Діячі близьких до цієї проблеми сфер здебільшого навчилися вживати термін "діти з особливими потребами", від чого сама проблема мало наблизилася до ясного розуміння у високих кабінетах та й у суспільстві в цілому [64, с. 60].

Під "особливими потребами" можна розуміти принаймні три речі. З одного боку – це необхідність часом надзвичайно специфічних методів обстеження, навчання та комунікації (special education – спеціальної освіти або дефектології), реабілітації і працетерапії (physical & оссuраtiоnal thеrаrу), особливого ставлення під час навчання. По-друге, потрібні також спеціальні пристосування – допоміжні пристрої для ходьби, інвалідні візки, слухові апарати тощо, аж до складної комп'ютерної та медичної техніки, а також підвищені вимоги до безбар'єрної структури та адаптації середовища. По-третє, мається на увазі незахищеність цих дітей у соціальному плані. Частіше, ніж інші, такі діти опиняються під загрозою сирітства або відмови батьків, відмови шкіл від їхнього навчання, відмови професійної освіти, відмови прийому на роботу, зрештою, виключення з суспільства в цілому. Тому часто фізична вада, особливо коли вона поєднана з мозковою дисфункцією або психоневрологічною інвалідністю, призводить до маргіналізації особи, алкоголізму, жебрацтва, сексуальної експлуатації. Щоб уникнути цих важких соціальних наслідків, наші діти насправді потребують особливої уваги, особливої турботи. Однак загалом потреби неповносправних дітей є абсолютно нормальними, які можуть і мають бути задоволені в рамках кожного суспільства [60, с. 160].

Зрозуміло, що культурне становлення особистості можливе лише за умови вільного, повноцінного розвитку людини, коли її існування перетворюється із підтримки, збереження та відтворення життя в його активне здійснення, із задоволення обмежених біологічних потреб – у становлення нових творчих, духовних потреб. У цьому контексті особливої гостроти набуває проблема соціально-культурного розвитку молоді, збагачення її духовної культури, створення умов для реалізації ідеалів, позаматеріальних потреб та інтересів, в основу яких закладено гуманізм, свободу, індивідуальність, творчість.

Поняття “соціально-культурна реабілітація інвалідів” не належить до загальноприйнятих. Тому