У нашому суспільстві проблеми соціалізації дітей з обмеженими можливостями розв'язують спеціальні заклади, мета діяльності яких – допомогти кожній дитині ствердитися і соціально інтегруватися, наскільки дозволяють можливості, зумовлені структурою дефекту. Для того, щоб всебічно допомогти обмеженим розумово дітям, спецзаклади повинні стати для них основним, але не єдиним місцем життя. Виховання та навчання таких дітей охоплює спеціальні психолого-педагогічні, культурно-гігієнічні й індивідуальні загальнорозвиваючі заходи, спрямовані на зміни в розвитку та перспективний розвиток дитини. Важливе завдання спецзакладів полягає в тому, щоб сформувати в суспільстві розуміння проблем дітей і підлітків, які мають особливості в розвитку.

Отже, сучасне життя, з одного боку, надає підліткові свободу для вибору соціального середовища й засобів спілкування, способом і стилю життя, а з другого – процес адаптації та самовизначення, що ускладнюється, висуває високі вимоги до рівня самосвідомості, самоконтролю як з боку дорослих, так і з боку підлітків.

Висновки першого розділу

З вище зазначеного бачимо, що в Україні зростає чисельність дітей з особливими потребами, вони потребують підтримки, більше спілкування з однолітками (ровесниками), адже в підлітковому віці діти з особливими потребами прагнуть самоствердитися, зрівнятися або хоча б здаватися такими, як дорослі, виокремитися серед однолітків, мати в них авторитет. Підлітки з особливими потребами прагнуть самостійно виконувати певний вид діяльності, намагаються вирішувати життєві ситуації самостійно.

Також визначальну роль в житті підлітків з особливими потребами відіграє сім’я, яка допомагає підліткові долати життєві труднощі, почуття самотності. Джерело і гарантія емоційного благополуччя підлітка, її інтелектуального та психологічного розвитку дає батьківська любов. Допомогти підлітку не відчувати самотність, неповноцінність може батьківська турбота, любов та довіра.

Важливу роль в житті підлітків з особливими потребами відіграє соціалізація, тобто входження підлітка в суспільство. Соціалізуючись підліток з особливими потребами розвиває світогляд, самосвідомість, ставлення до дійсності, характер, особистісні та комунікативні якості, але комунікативні якості в них є порушеними (їм важко спілкуватись з оточуючими людьми вважаючи, що їх ніхто не розуміє), накопичується соціально-психологічний досвід, набуває самостійності, впевненості в собі, стійкості до стресів. Соціалізуватися підліткам з особливими потребами допомагають спеціальні заклади, де вони вчаться і спілкуються, не тільки з тими, хто там навчається, але й з іншими людьми.

РОЗДІЛ 2. Основні напрями соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами в освітній сфері молодіжної політики

2.1. Соціальна адаптація підлітків з особливими потребами в сфері молодіжної політики

На початку 90-х в Україні почали активно формуватися громадські об'єднання інвалідів та батьків, які виховують дітей з вадами розвитку. Лікування, освіта, соціальна допомога, працевлаштування, захист своїх соціальних прав – основні проблеми, які стали в центрі уваги цих організацій. Головні завдання, які стоять перед громадським рухом захисту прав дітей-інвалідів в Україні сьогодні, – це координація дій усіх організацій у лобіюванні інтересів на всіх рівнях влади, спільному використанні ресурсів і виконанні спільних програм; налагодження мережі обміну інформацією та зворотного зв'язку між організаціями: забезпечення видання і розповсюдження літератури, спеціальних періодичних видань; сприяння створенню та розвитку реабілітаційних центрів; підтримка програм підготовки фахівців тощо. Більшість організацій прагне виконувати всі ці програми в якомога тіснішій співпраці з органами державного та місцевого управління. За експертними оцінками, в Україні близько 58 тис. сімей виховують дітей з розладами розвитку. За кілька останніх років їх переважна більшість потрапила в поле діяльності неурядових організацій. Причому обсяг допомоги цих організацій дітям-інвалідам та сім’ям, які їх виховують, дуже значний. Тому організаційне зміцнення цих громадських об'єднань є вагомим соціальним фактором [47, с. 23].

Ми повсюдно помічаємо колосальне "латентне" зростання ролі спільнот, громадських організацій, приватних та неприбуткових інституцій. Сьогодні в соціальній і гуманітарній сферах питома вага бюджетного сектору суттєво заміщується приватним і особливо громадським. У кожному аспекті, який стосується служб і послуг для дітей з особливими потребами, малозабезпечених родин, обладнання для інвалідів, реабілітації, рівень залучення державних ресурсів усе більше поступається тим, які надають доброчинні та релігійні організації, фонди, приватні особи.

Соціальна політика України стосовно дітей з особливими потребами, на нашу думку, є далеко не досконалою. Ратифікувавши важливі міжнародні документи (Конвенцію про права дитини, яка набула чинності для України 27 вересня 1991 р.),наша держава фактично не дотримується взятих на себе зобов'язань щодо гарантій прав дитини. Ілюстрацією цього є, наприклад, грубе порушення статті 9 п.1 Конвенції, коли відбувається розлучення дитини-інваліда з родиною (в більшості випадків наперекір бажанню самих батьків) та передача її під опіку системи інтернатних закладів міністерств освіти або соціального захисту. Слід нагадати, що згідно цієї статті розлучення дитини з батьками можливе лише "...коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини". Тим часом багатьох батьків, які виховують дітей з розладами розвитку, відповідні комісії "переконують" віддати їх до закладу закритого типу, тим самим відриваючи від родини, дому, кола товаришів.

Природно, наведений приклад та десятки й сотні інших свідчень недотримання державою взятих на себе зобов'язань є об'єктивною причиною активізації правозахисної діяльності громадських організацій інвалідів та батьків дітей-інвалідів. Це породжує певні незгоди в стосунках між цими громадськими організаціями та органами державної влади та управління. Крім того, з боку держави завжди переважало намагання вузького трактування проблем недієздатних дітей у