2.2. Комплексна програма освіти та фахової підготовки підлітків з особливими потребами в сфері соціально-молодіжної політики

Одним з найважливіших чинників прогресивного розвитку суспільства є гуманне, милосердне та дбайливе ставлення до дітей і молоді, які позбавлені можливості вести повноцінне життя внаслідок вад фізичного та психічного розвитку. На жаль, в Україні історично склалася ситуація, за якої ця категорія дітей та молоді протягом тривалого часу залишалася соціальне незахищеною і в певній мірі ізольованою від соціуму. Відкрите обговорення проблем інвалідів було непопулярним у суспільстві. Діти-інваліди, перебуваючи в умовах інтернатного закладу або на вихованні у сім'ї, позбавлені можливості вести повноцінний спосіб життя, виявляються непідготовленими до нього у відкритому середовищі. Воно не відповідає їхнім потребам, має бар'єри у спілкуванні.

Нині спостерігається тенденція зростання чисельності інвалідів внаслідок зниження рівня медичного обслуговування та катастрофи на Чорнобильській АЕС, поширення СНІДу, алкоголізму та наркоманії.

Більшість дітей-інвалідів позбавлена головного права, що визначено у Конвенції про права дитини, а саме "росту в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння", а також можливості жити в умовах, "...в яких діти можуть брати активну творчу участь у соціальному і політичному житті своїх країн".

Найголовнішими проблемами, які потребують негайного вирішення, залишається проблема соціальної ізольованості дітей з особливими потребами і надзвичайно складні умови існування сімей, які виховують дітей-інвалідів. Ці проблеми є своєрідним індикатором зрілості та цивілізованості будь-якої держави. В Україні налічується понад 160 тис. дітей-інвалідів до 16 років.

Державна підтримка дітей та молоді з вадами розвитку тривалий час зводилася лише до певного матеріального забезпечення, надання медичних послуг та початкової освіти. Сьогодні ситуація фактично не змінилася. В умовах економічної нестабільності, кризового стану гуманітарної сфери інваліди виявилися однією з найбільш соціально незахищених верств населення.

В Україні є законодавчі акти, спрямовані на підтримку і допомогу сім'ям, де є діти-інваліди. Проте основний тягар вирішення соціальних проблем, пов'язаних з інвалідністю дитини, лежить на плечах батьків. Ситуація ускладнюється тим, що багато кому з них бракує відповідних психологічних, педагогічних, медичних, юридичних знань [38, с. 60].

Батьки спілкуються між собою, переймаються спільним лихом, але це не вирішує їхніх проблем. Вони, безумовно, і самі потребують соціально-психологічної підтримки та релаксації.

Створена в країні система соціальної допомоги базувалася на медичній моделі, тому практична соціальна робота зводилася, в основному, до збору і первинного аналізу даних про інвалідів та їхні сім'ї та до розподілу різних видів матеріальної допомоги.

Останнім часом в Україні активізувалася робота, спрямована на адаптацію інвалідів у суспільстві. Найважливішим аспектом цієї адаптації є забезпечення умов для отримання інвалідами освіти і фахової підготовки у відповідності до їхніх можливостей.

Мета та основні завдання програми. Основна мета Комплексної програми освіти та фахової підготовки дітей-інвалідів – створення сприятливих педагогічних, психологічних, соціально-економічних, медичних, організаційних та правових умов і гарантій для реалізації прав інвалідів на отримання освіти у відповідності до інтелектуальних, психологічних та фізичних можливостей особистості.

Програма має стати орієнтиром для формування регіональних та відомчих програм стосовно поліпшення становища з освітою та фаховою підготовкою дітей-інвалідів на основі інтеграції діяльності державних установ і громадських організацій.

Основними завданнями програми є:

- забезпечення конституційних прав інвалідів на профорієнтацію, освіту, професійне навчання;

- широке сприяння інтеграції інвалідів у суспільство;

- створення сприятливих умов для фізичного, психічного і духовного розвитку дітей-інвалідів, забезпечення їх правового і соціального захисту;

- психологічна адаптація дітей-інвалідів у суспільстві і формування у населення позитивного ставлення до інвалідів;

- забезпечення освіти і фахової підготовки дітей-інвалідів з метою їх підготовки до трудової діяльності, самообслуговування, самозабезпечення і сімейного життя;

- розробка і вдосконалення системи функціонування освітніх закладів різних форм власності з метою інтеграції інвалідів у навчальний процес;

- розробка системи фінансової підтримки і кредитування освіти дітей-інвалідів та членів їх сімей;

- здійснення заходів щодо профілактики девіантних форм поведінки серед дітей-інвалідів;

- здійснення інформаційної і профілактичної роботи серед населення з метою стримання процесів інвалідизації і депопуляції;

- підтримка і реалізація наукових розробок, спрямованих на вирішення актуальних проблем освіти інвалідів;

- забезпечення дітей-інвалідів підручниками, навчальними посібниками та іншими засобами навчання.

Основні принципи реалізації програми:

- пріоритетність попередження інвалідності перед реабілітацією інваліда;

- пріоритетність інтеграції інваліда у соціальне середовище перед дезінтеграцією або ізоляцією;

- конкурентоспроможність інваліда на ринку праці внаслідок отримання освіти;

- створення умов для участі інваліда в різних галузях економіки у відповідності до їх можливостей і уподобань.

Стан освіти і фахової підготовки інвалідів. Дошкільна і шкільна освіта.

Відповідно до законодавства України про освіту, про основи соціальної захищеності інвалідів Міністерство освіти і науки України здійснює роботу щодо забезпечення розвитку, навчання й виховання, медико-соціальної реабілітації, адаптації і участі в житті суспільства дітей з вадами розвитку згідно з їх індивідуальними здібностями, інтересами і можливостями.

Для дітей-інвалідів, стан здоров'я яких виключає можливість навчання і виховання в навчально-виховних закладах системи освіти на загальних підставах, створюються спеціальні дошкільні заклади освіти, школи-інтернати, навчально-виховні комплекси, навчально-реабілітаційні центри, спеціальні класи при загальноосвітніх школах [21, с. 226].

У 183 спеціальних дитячих садках та 391