тому числі особам з числа інвалідів (інвалідам I групи – 100 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, інвалідам II групи – 80 %, інвалідам III групи – 60%). Крім того, за цим Законом одиноким малозабезпеченим інвалідам ІІ та ІІІ групи, які за висновком лікарсько-консультативної комісії потребують стороннього догляду, та малозабезпеченим інвалідам І групи, до одержуваної ними пенсії призначається державна соціальна допомога на догляд у розмірі від 15 до 50 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність [59, с. 66].
Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» встановлено рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам»: з 1 січня 2005 року для працездатних осіб у сумі 80 гривень, непрацездатних осіб – 120 гривень, інвалідів – 130 гривень; з 1 квітня 2005 року для працездатних осіб у сумі 100 гривень, непрацездатних осіб - 140 гривень, інвалідів – 150 гривень. Такий саме, рівень забезпечення встановлено і для призначення допомоги відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям».
Одночасно з пенсійним забезпеченням українське законодавство передбачає низку соціальних допомог. Видається, що така система є надто складаною та зайвою. Доцільніше було встановити окремі коефіцієнти для збільшення пенсій. Це пояснюється й тим, що згадані нижче допомоги можуть змінюватися практично в ручному режимі, особливо при прийнятті державного бюджету. Коли б це була вже визначена пенсія, то соціальні виплати для осіб з інвалідністю були б краще захищеними.
Ще одним з законів, який врегульовує питання призначення державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, що призначається замість пенсії, є Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам». Відповідно до цього Закону розміри державної соціальної допомоги становлять: інвалідам з дитинства I групи – 100 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; інвалідам з дитинства II групи – 70 %; інвалідам з дитинства III групи – 50 %; на дітей-інвалідів віком до 18 років – 70 %. Даний Закон передбачає також призначення надбавок на догляд за інвалідом з дитинства I групи (50 % прожиткового мінімуму), дитиною-інвалідом віком до 6 років (50 % прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років), дитиною-інвалідом віком від 6 до 18 років (50 % прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років). Зазначені надбавки на догляд, крім інвалідів з дитинства І групи та одиноким матеріям (батькам) на догляд за дитиною-інвалідом, призначаються одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які не працюють і фактично здійснюють догляд за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім’ї, в якій виховується дитина-інвалід (без урахування надбавки на догляд), за попередні шість місяців не перевищує прожиткового мінімуму для сім’ї.
На сьогодні розміри державної соціальної допомоги інвалідам згідно з Законом України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» є такими: інвалідам з дитинства I групи з урахуванням надбавки на догляд – 543,5 грн.; інвалідам з дитинства II групи – 232,4 грн.; інвалідам з дитинства III групи – 166 грн.; дітям-інвалідам (у залежності від віку та з урахування надбавки на догляд) від 420 до 466 грн. Розмір державної соціальної допомоги без надбавки з 1 жовтня 2005 року – 232,4 грн.
Відповідно до статті 59 Закону України «Про Державний бюджет України», Пенсійний фонд України за рахунок коштів державного бюджету виплачує інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам різницю між розміром державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, встановленої відповідно до цієї статті, та пенсією (соціальною пенсією).
У поточному році збільшено кількість видів соціальних виплат особам, які здійснюють догляд за інвалідами. Так, крім існуючих допомог, що призначалися згідно з Порядком надання щомісячної грошової допомоги малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.08.2000 р. № 1192, та пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 р. № 832 «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян», запроваджено компенсацію фізичним особам, які надають соціальні послуги, порядок призначення і виплати якої затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 р. № 558 (компенсація призначається, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у таких розмірах: 15 відсотків – фізичним особам, які надають соціальні послуги інвалідам I групи; 10 відсотків – фізичним особам, які надають соціальні послуги інвалідам II групи та дітям-інвалідам; 7 відсотків – фізичним особам, які надають соціальні послуги інвалідам III групи).
Залишається також не цілком аргументованою позиція законодавця, яка фактично дискримінує людей з інвалідністю з народження та інших осіб, що отримали інвалідність, наприклад, у 2 роки. Незбагненною є й допомога до 18 років, оскільки не існує нормального їй обґрунтування. Проте всі ці чинники впливають на розмір пенсій чи допомог або встановлення відповідних пільг.
Видається вкрай доцільним спростити дану систему соціального забезпечення. Для правової держави, котра зобов’язана забезпечувати, щоби люди не вмирали з голоду, необхідно забезпечити мінімальні соціальні стандарти для усіх груп інвалідності, незалежно від віку. При цьому можливо враховувати лише працездатність такої особи. На сьогодні ж існують випадки, коли людина внаслідок існуючої