у спеціальний заклад умови її проживання повинні бути максимально наближеними до умов звичайного життя.
Однією з умов соціального захисту інвалідів є визнання того факту, що, попри всі профілактичні заходи, завжди будуть існувати люди з інвалідністю. Це означає, що необхідно виявляти і ліквідовувати перешкоди до їхньої повноцінної участі у житті суспільства. Зокрема, навчання повинно в міру можливостей відбуватися у звичайній школі, інвалідам молодого віку необхідно надати можливість отримати роботу й освіту.
Це водночас підтверджує не лише рівні права, але й рівні обов'язки інвалідів перед суспільством: виконання їхньої ролі у суспільстві і обов'язків дорослих громадян. Формування образу інваліда у суспільній свідомості є важливою умовою їхньої інтеграції, адже здорові люди бачать, перш за все, ознаки інвалідності: білу тростину, коляску, милиці, слуховий апарат, але не бачать самої людини.
Всесвітня програма дій щодо інвалідів стала основою для проведення "Десятиріччя інвалідів" (1981-1991), одним із досягнень якого було встановлення Міжнародного дня інвалідів і розробки Генеральною Асамблеєю ООН Стандартних правил забезпечення рівних можливостей для інвалідів. Цей документ має рекомендаційний характер і рекомендує прийняття державами моральних та політичних зобов'язань, передбачає реалізацію принципів, що стосуються відповідальності і співробітництва. Мета означених правил – забезпечити такі умови, за яких дівчатка і хлопчики, чоловіки і жінки, які є інвалідами, мали б ті самі права й обов'язки, що й інші члени будь-якого суспільства [36, с. 12].
Основними передумовами забезпечення прав інвалідів нарівні з іншими є поглиблення розуміння у суспільстві становища людей з функціональними обмеженнями, достатнього медичного обслуговування, необхідності реабілітації, надання допоміжних соціальних послуг. У документі наголошується, що, крім проведення широкомасштабних інформаційних кампаній, які різнобічно і позитивно мають відображати життя та проблеми, з якими стикаються інваліди, ці питання слід вводити до освітніх програм для дітей (у тому числі й дітей-інвалідів), програм реабілітації.
Якщо вести мову про медичне обслуговування, то воно є часткою загальної системи охорони здоров'я. Програми раннього виявлення, оцінки і лікування здійснюються на індивідуальній основі. При цьому інваліди повинні мати доступ до будь-яких видів лікування. Водночас важливо проводити підготовку лікарів та іншого медичного персоналу до роботи з такими клієнтами, забезпечуючи їм доступ до відповідних методів і засобів лікування. Програма реабілітації передбачає заходи відновлення функцій або компенсації втрачених функцій, а також функціонального обмеження. У Стандартних правилах у 3 розділі акцентується увага на розробці національних програм реабілітації для всіх категорій інвалідів. Ці програми містять увесь діапазон заходів, зокрема, базову підготовку для відновлення або компенсації втраченої функції, консультування інвалідів і членів їхніх сімей, розвиток самозабезпечення. Окрім того, проводяться спеціальні тимчасові курси з реабілітації, заохочення людей із функціональними обмеженнями та їхніх родичів до участі у цьому процесі у ролі викладачів, інструкторів, консультантів.
Цільові галузі для створення рівних можливостей визначаються у Стандартних правилах забезпечення рівних можливостей для інвалідів [38, с. 33]: доступність, освіта, зайнятість, підтримка прибутків і соціальне забезпечення, сімейне життя і свобода особистості, культура, відпочинок і спорт, віросповідання. Найбільш важливою з проблем є визнання принципу рівних можливостей у сфері освіти. Державам пропонується створювати умови для забезпечення навчання дітей-інвалідів в інтегрованих структурах. Навчання у звичайних школах забезпечує послугами педагогів та належними допоміжними засобами, а також доступом до умов, що мають задовольнити потреби дітей із різними типами інвалідності. До процесу навчання на усіх рівнях уже досить активно залучаться батьківські групи та громадські організації інвалідів.
Щоб забезпечити інвалідів можливостями у галузі освіти у звичайних школах, держава повинна мати чітко сформульовану зрозумілу політику, що сприймається на всіх рівнях. Це забезпечить гнучкість програм, можливість варіювання навчальних планів. У тих випадках, коли система загальної шкільної освіти все ще не задовольняє потреб усіх дітей-інвалідів, необхідно передбачити спеціальне навчання, спрямоване на підготовку учнів до здобуття загальної шкільної освіти. Внаслідок особливих комунікативних потреб глухих і сліпоглухонімих дітей доцільно організовувати їх навчання у спеціальних закладах чи у спеціальних групах і класах у звичайних школах.
Проте гарантоване Конституцією, Законами України "Про освіту", "Про загальну середню освіту" та "Про дошкільну освіту", Державною національною програмою "Освіта", "Комплексною програмою освіти та фахової підготовки інвалідів" право вказаної категорії дітей на якісну освіту не реалізується з певних причин, зокрема, через перешкоди, штучно створені чиновниками міністерств і відомств і зафіксовані у розроблених ними підзаконних нормативних актах, які фактично припиняють дію певних норм законодавчих актів.
На сучасному етапі становлення України як європейської держави сформувалася певна правова система, а державне законодавство, на перший погляд, майже досягло європейського рівня. Проте при більш глибокому аналізі правових актів спостерігається велика кількість суперечностей та недостатність нормативно-правових документів, відсутність механізмів їх упровадження. На нашу думку, це відбувається із таких причин:
-
багато законодавчих актів ухвалюється без належного фінансового забезпечення і, як наслідок, - вони фактично не працюють;
-
значна частина законів не мають прямої дії, тобто вказується, що певні вимоги, норми, стандарти, накази, листи, інструкції, положення тощо розробляє Кабінет Міністрів України, міністерства та відомства. Як результат, норми "правильних" законів не діють;
-
частина відомчих нормативних актів розробляється у непрозорих умовах, виходячи з інтересів, перш за все, органів державного управління чи певних лоббістських груп, а отже, спрямовані на задоволення цих інтересів, а не реальних потреб громадян України.
Низка важливих Законів залишається декларативними. Перш за все, з причини їх "вільного трактування" державними чиновниками різного рівня, про що свідчить аналіз упровадження деяких пунктів Закону.
Правові засади щодо забезпечення соціального захисту, навчання, лікування,