Проте, якщо вміти налаштувати школяра на фальцетне звучання, то відкривається можливість розширення верхнього порога.

І сопрано-дисканти й альти можуть зустрічатися як у дівчаток, так і в хлопчиків. Діапазон школяра визначається відповідно до типу голосу, а не статі.

У процесі перевірки співу вихідного звукоряду в голосі школяра відбувається регістрова перебудова за принципом – вищий звук ближчий до фальцету, нижчий звук ближчий до грудного. Відбувається одночасно настройка гортані, що сприяє досягненню верхніх чи нижніх звуків.

Отже , теситура є одним з основних природних факторів пристосовування і настройки гортані на той чи інший регістровий режим із метою досягнення бажаного тембрового звучання .

Розглядаючи дикцію як важливий засіб вокально – хорової техніки , вчитель – диригент найперше вчить молодих школярів формувати правильний звук через вивчення співу голосних «а», «о», «у», «е», «і», пов’язавши з приголосною губною «м»: мі, ме, ма, мо, му.

Основне правило дикції під час співу – швидке й чітке формування приголосних і максимум протяжності голосних. Цей процес забезпечує артикуляційний апарат, його м’язи .

Тренування співочої дикції молодших школярів звично проводиться на складах слів пісенного репертуару, що створюють різні комбінації голосних із приголосними і різні мовні наголоси.

У роботі з хором молодших класів учителю – диригенту необхідно уникати крайніх темпів – дуже повільних і дуже швидких. Це пов’язано з недостатньо розвиненим мовленням і розспівуванням голосних і укорочених приголосних , що може породити у дітей нерозуміння поетичного тексту пісні.

Наступним завданням учителя-диригента хору молодших класів є знаходження необхідних змінних динамічних відтінків для розкриття музичного образу, виразних жестів, які найбільш повно і яскраво розкривають зміст музики, є зрозумілим для молодших співаків.

Частину репетиції з хором молодших класів учитель-диригент віддає розспівуванню, яке має суто практичну мету: розспівати, розігріти голосовий апарат, підготувати його до тривалої праці. Ці вправи дістали назву розспівки.

Вокальні вправи є обов’язковою умовою формування і вдосконалення вокальних навичок молодших школярів.

Вправа – це багатократне повторення, спеціально організована дія, яка спрямована на поліпшення якості її виконання. Вправи мають три основні компоненти: постійне вправлення, визначену організованість, цілеспрямованість.

З моменту занять із молодшим хором учитель-диригент формує у школярів співочу поставу.

Основні правила співочої постави:

- стояти рівно з опорою на дві ноги в першій позиції;

- голову тримати прямо, не сутулитись, не піднімати високо підборіддя;

- не повертати в різні боки тулуб;

- не напружувати корпус, не корчити міни обличчя;

- не опиратися на пюпітр, стіл тощо;

- сидіти на стільці рівно, не сутулитись, не лягати чи опиратись на спинку парти чи стільця.

На перших репетиціях учитель-диригент знайомить молодших хористів з окремими видами диригентської техніки, такими як:

- момент уваги;

- вступ;

- прийом зняття;

- окремі динамічні показники;

- темпові й ритмічні диригентські прийоми.

Увага молодших школярів у хоровому виконавстві вкрай необхідна. «Жоден психічний процес не може проходити цілеспрямовано і продуктивно, якщо людина не зосередить своєї уваги на тому, що вона сприймає чи робить»№.

Самому вступу передує жест, який у диригентській техніці дістав назву ауфтакт – диригентський жест, що передує моменту вступу, попереджує його, готує його.

Після моменту уваги ауфтакт виконує важливу функцію – момент дихання.

Дальше іде вступ – організоване, одночасне, одностайне виконання колективом початку музичного твору.

Організоване закінчення звучання музичного твору також є важливим елементом розкриття музичного образу.

Підготовка вчителя до роботи з хором – це, по суті, підготовка

_______________________________________________________

№ Голоболін Ф.Н. Психологія. – К.: Радянська школа, 1975.-с.40.

до їх спілкування. Вона розпочинається з пошуку твору для опрацювання, у процесі якого відбувається включення принципу раціональності щодо диригентських, часових, естетичних на предмет доцільності.

Одночасно дається оцінка диригентом хору молодших класів, під час якої раціональний принцип спрацьовує за такими параметрами: чи зуміє молодший хор виконати цей твір; яка музична грамотність та вокальна підготовка хористів; працездатність колективу; інтелектуальна спроможність осягнути хоровий твір; бюджет часу, яким володіє колектив; які навчальні, виховні та розвиваючі можливості закладені у творі. Згідно з цим вчитель приймає рішення: вивчати чи не вивчати хоровий твір.

Перший етап («пошуковий») оцінюється почуттями вчителя-диригента. Емоційний фактор спрацьовує, коли, вивчаючи партитуру, у диригента зароджується музичний образ, коли цей образ викликає певні естетичні почуття, і диригент проектує їх на своїх учнів, оцінюючи твір із позиції, чи можуть музичні образи викликати такі самі почуття у молодших школярів, а потім у слухача.

Другий етап більш деталізований. Цей етап ми називаємо «моделювання». Для того, щоб учитель-диригент отримав повне уявлення про твір, йому необхідно:

- про інтонувати мелодію твору всієї партитури;

- проспівати всі партії з уявою звучання всієї партитури;

- зіграти твір на інструменті;

- прослухати його фонограму з нотами в руках;

- вивчити партитуру напам’ять.

Таким чином, емоційні й раціональні фактори супроводжують усі пізнавальні процеси вчителя-диригента і сприяють його спілкуванню з хором.

На основі загальної музичної освіти учнів середнього віку (5-8класи) музичні потреби частково сформовані у молодших класах і їх розвиток можна поділити на дві групи спрямування:

- потреби в музичній інформованості;

- потреби в музичній діяльності.

Потреби в музичній інформованості розвиваються га ґрунті інтересів, які виникають у школярів до музичної діяльності виконавців-інструменталістів, виконавців-вокалістів, композиторів, вокально-інструментальних гуртів, хорових колективів тощо.

Їх потреби тісно пов’язані з емоціями. Інколи і саме переживання насолоди від музичного спілкування, прослуховування