Система підвищення кваліфікації має ряд переваг у порівнянні з базовою професійною освітою: вона менш інерційна і здатна реагувати на швидкі соціально-економічні і техніко-технологічні умови, має, як правило, безпосередній двосторонній зв'язок із практикою, що дозволяє швидше отримати освітній результат; контингент, що навчається, здатний критично оцінювати пропоновані інновації, він може безпосередньо брати участь в їх апробації, розвитку й реалізації [2;83].

Система підвищення кваліфікації має ряд особливостей:

§ орієнтація на ринок освітніх послуг (обумовлена відсутністю повноцінного державного замовлення);

§ збільшення вимог до якості підвищення кваліфікації спеціалістів у зв'язку з необхідністю вирішувати завдання перехідного суспільства в умовах встановлення, виникнення конкурентного середовища і всебільшого розповсюдження надання освітніх послуг.

Шляхи якісних змін змісту, форм і методів післядипломної освіти педагогічних кадрів, на сучасному етапі розвитку, полягають в індивідуалізації навчального процесу за стратегією управління «особистість - суб'єкт управління». При такому підході проходить зміщення акцентів з передачі нормативного змісту післядипломної освіти на розвиток індивідуальних систем професійних моделей, які включають особистісно-гуманістичну орієнтацію, системне бачення педагогічної реальності, орієнтацію у предметній галузі, знання сучасних педагогічних технологій, зарубіжного та інноваційного досвіду, формування креативних якостей, рефлексивної культури педагогів.

1.2 Нормативно-правова база освітньої сфери

Поступальний розвиток освітянської галузі в Україні зумовлює необхідність розширення і поглиблення її нормативно-правового забезпечення та регулювання з метою уникнення, зменшення, запобігання та подолання юридичними методами негативних проявів в освітній сфері.

Основною юридичною формою виразу норм освіти є законодавство, яке регулює відносини в цій сфері. Під категорією «освітянське законодавство України», було б доцільно розуміти множинну сукупність нормативно - правових актів, прийнятих Верховною Радою України у формі законів та постанов нормативного змісту, які регулюють суспільні відносини в сфері освіти [16;66].

Сьогодні для врегулювання вище названих та інших питань національне (державне і публічне) право має значний масив нормативних актів (законів та підзаконних правових документів, наказів, інструкцій, положень), які прямо чи опосередковано регулюють відносини в сфері освіти в Україні.

Окремі положення щодо регулювання освітньої сфери знайшли закріплення і відображення в постановах Кабінету Міністрів України: «Про Міністерство освіти і науки України» №773/2000 від 07.06.2000 р.; «Про затвердження Положення про загальноосвітній навчальний заклад» №964 від 14.06.2000 р.; «Про затвердження Типового положення про Головне управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації, управління освіти і науки обласної, Севастопольської міської державної адміністрації» №1326 від 22.08.2000 р.; «Про затвердження Положення про державну інспекцію навчальних закладів» №51614 від 29.11.2001 р; в наказах Міністерства освіти і науки України: «Про затвердження Положення про піклувальну раду загальноосвітнього навчального закладу» №45 від 05.02.2001 р.; «Про затвердження Примірного статуту загальноосвітнього навчального закладу» №284 від 29.04.2002 р.; «Про затвердження Положення про навчально-виховний комплекс «дошкільний навчальний заклад – загальноосвітній навчальний заклад», «загальноосвітній навчальний заклад – дошкільний навчальний заклад» №306 від 12.03.2003 р.; «Про ліцензування освітніх послуг» №1380 від 29.08.2003 р.; «Про затвердження Порядку державної атестації загальноосвітніх, дошкільних та позашкільних навчальних закладів» №553 від 24.07.2001 р.); «Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання» №1717 від 16.11.2000 р.; «Про затвердження Положення про державну підсумкову атестацію учнів (вихованців) у системі загальної середньої освіти» №588 від 14.12.2000 р.; «Про затвердження Положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах» №732 від 20.12.2002 р. та ін [49;233].

За роки незалежності нашої держави напрацьований значний масив актів законодавства, які безпосередньо стосуються сфери освіти. З прийняттям Конституції України, базового Закону України «Про освіту» та законів прямої дії: «Про професійно-технічну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про дошкільну освіту», «Про вищу освіту», визначені як загальні правові засади демократичного функціонування і розвитку освіти так і правові, організаційні, фінансові відношення її у підрозділах, а також їх фінансово-господарська та матеріально-технічна база [11;59].

Проведені узагальнення і підрахунки кількісного складу нормативних актів, які підготовлені органами державної влади, є чинними і регулюють інформаційні відносини: в Україні сьогодні діє 200 Указів Президента України, 150 Постанов Кабінету Міністрів України, більш ніж 300 інструкцій, а також нормативні акти міністерств, комітетів і окремих відомств, які визначають політику і стратегію реформування освіти на перехідному етапі, обумовлюють заходи на реалізацію державної політики у сфері освіти.

Як бачимо, сьогодні тенденції розвитку освіти визначаються в першу чергу на законодавчому рівні. Формування достатньої і прогресивної законодавчої, іншої нормативно-правової бази освіти є одним з основних факторів, які можуть забезпечити можливість реалізації прав громадян на освіту. Тому прийняття достатньої, дієвої законодавчої бази сфери освіти, своєчасне внесення змін у діючи закони, а також реалізація вже прийнятих законів – актуальне, важливе і надто складне державне завдання.

З точки зору науковців на цей час в Україні в основному вже сформована нова, самостійна галузь законодавства – освітянська. Провідний учений з освітянського права Г.О. Дорохова наголошує, що специфіка суспільних відносин у сфері народної освіти з усіма їх взаєминами і залежностями відбивається в регулюючих відносинах законодавчих актів і їх складових норм права. Правові норми, фіксуючи цілісність загальних відносин у цій галузі утворюють власну систему з характерною для неї ієрархією рівнів зв'язків, структурою. Освітянське право можна вважати таким, що формується, постає як самостійна галузь права.

У сфері освіти України вже прийнята велика кількість нормативно-правових актів різного рівня, які мають одну ціль: забезпечити правове регулювання сфери освіти.

Формування української освітянської галузі законодавства пройшло п’ять етапів [11;61]:

1 етап розпочато з прийняття 25 травня 1991 року Закону України «Про