Роджерс, В. Франкл ,Е. Фромм), теоретичні праці з проблем розвитку особистості і її самосвідомості (К.А.Абульханова-Славська,Т.І.Артєм’єва, А.Г.Асмолов, З.С.Карпенко, В.П.Москалець, К.К.Платонов, В.В.Столін та ін.), положення педагогічної та вікової психології про закономірності психічного розвитку особистості у юнацькому віці (Р.Бернс, Л.І.Божович, І.С.Кон, С.Д.Максименко, П.Р.Чамата), дослідження з проблем самовизначення особистості (В.Ф.Сафін, М.Р.Гінзбург, Є.І.Головаха, С.Д.Литвин-Кіндратюк, Л.Е.Орбан-Лембрик, С.Д.Максименко, М.С.Пряжніков та ін.) та її професійної самореалізації (Г.С.Костюк, Е.В.Галажинський ,Є.О.Клімов, Л.І.Коростильова, Т.М.Титаренко, Н.В.Чепелєва, П.А.Шавір), теоретичні розробки з проблем професійної орієнтації, професійної консультації та практики профконсультації (Ф.Є.Василюк,П.П.Горностай, С.В.Васьковська, М.С.Пряжніков, К.Роджерс, Б.О.Федоришин, К.Хорні та ін.), наукові розробки з проблем організації профільного навчання (Г.О.Балл, П.Перепелиця ,Н.А.Побірченко, В.В.Рибалка та ін).
Експериментальна робота здійснювалася протягом лютого - березня 2010 року в загальноосвітній школі №16 м. Івано-Франківська та в спеціалізованій загальноосвітній школі №2 м.Калуша з поглибленим вивченням іноземних мов. В дослідженні взяли участь по 25 учнів 11–х класів з кожної школи.
Теоретичне значення роботи полягає у розширенні і поглибленні
дослідження проблеми самореалізації, у виявленні особливостей перебігу процесу самореалізації у старшому шкільному віці. Розкрито вплив профільного навчання на процес самореалізації школярів старшого шкільного віку, встановлено необхідність формування готовності школярів до переходу у старшу школу та готовності до профільного навчання.
Практичне значення роботи полягає в тому, що сформульовані в результаті дослідження висновки та одержаний практичний матеріал зможуть бути використані вчителями, батьками, вихователями, практичними психологами та соціальними педагогами в безпосередній роботі як із старшокласниками, так і з батьками, у формуванні готовності старшокласників до самореалізації в умовах профільного навчання.
Надійність і вірогідність одержаних результатів забезпечується застосуванням методів, адекватних предмету, меті та завданням дослідження, їх взаємодоповненням та взаємоконтролем, а також використанням математико-статистичного апарату.
Робота складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел ( найменувань) .
Загальний обсяг роботи – 113 сторінок.
РОЗДІЛ І. Теоретичні основи проблеми професійної самореалізації старшокласників
1.1. Історія дослідження проблеми самореалізації
У сучасних умовах в якісно новому аспекті розглядається проблема розвитку і використання людського потенціалу. Під впливом змін, що відбуваються у суспільстві, все більш високі вимоги висуваються до особистості фахівця, а з іншого – ускладнюються можливості реалізації фахівцем своїх потенційних здібностей і професійного досвіду. У зв’язку з цим, зростає актуальність проблеми самореалізації особистості фахівця.
Аналіз наукової літератури вказує, що на різних етапах суспільного розвитку та у різних галузях наукового знання проблема самореалізації неодноразово піднімалась мислителями та науковцями які, крім теоретичного аналізу феномену, намагались розробити практичні рекомендації шляхів і способів досягнення самореалізації у різних сферах людської діяльності та на різних етапах життєдіяльності. Важко знайти галузь знання про людину, в якій би не піднімалась дана проблема [71,ст.35].
Історичний аналіз проблеми вказує, що ідея самореалізації виникла у філософії, зокрема першими на неї звернули увагу мислителі Сходу, які розглядали самореалізацію як тривалий процес перебудови особистості, коли в процесі самоспостереження і самозаглиблення, людина позбувалася своїх вад і недоліків і, таким чином, досягала духовного просвітлення і поєднання з вищим духовним началом. Лише долаючи «себе», своє «Его» людина могла знайти шлях до істинного себе, до реалізації себе, вважали східні філософи .
На Заході ідея самореалізації бере свій початок від софістів і Сократа, розвивається у працях Платона, Арістотеля та стоїків. Софісти та Протагор, вперше звертаючись до людської суб’єктності, наділяють її автономією і свободою, вважають, що шлях до самореалізації пролягає через самопізнання і самовдосконалення.
Сократ, відкривши у людині розум та закликаючи «пізнати самого себе», стверджував, що лише активна діяльність та праця над собою приведуть її до Бога, возвеличать і поєднають з вічністю, допоможуть виконати призначену у земному житті місію [71, ст.90].
Арістотель ,намагаючись пояснити душевний світ людини, ввів поняття «ентелехія», яке розумів як певну причину, рушійну силу, активне начало, спрямованість душі, що веде людину до певної мети, перетворює можливість у дійсність. Пов’язуючи самореалізацію особистості з активністю і творчим аспектом людської сутності, Арістотель, одночасно, наголошував, що її здійснення можливе за сприятливих умов у суспільстві.
В епоху еллінізму стоїки вважали, що людина зможе досягнути самореалізації, навчившись жити за законами Космосу, керувати своїми емоціями, підкорятися розуму, а не почуттям.
У Августина самореалізація виступає як шлях пошуку гармонії та визнання власних помилок. Самореалізація є вираженням любові до Бога, що присутній в кожній людині завдяки божественній душі, любові до здібностей і можливостей, якими Бог обдарував кожну людину і, яка просто зобов’язана розвивати їх як паростки божественного у собі .
У середньовічній філософії Тома Аквінський, відкриваючи в людині особливу субстанцію, форму, вчив, що форма - це стан зібраності, це те, що безпомилково провадить людину до власного буття. Знайти форму – означає «зібрати себе», самоздійснитися. Форма означає відкритість, готовність до розширення, перемогу над собою без будь-якої орієнтації на результат. Самореалізація у Томи забезпечується завдяки зусиллю волі, завдяки прагненню стати подібним до Творця [71, ст.115].
Самореалізація людини епохи Відродження базується на тому, що вона сама приймає рішення щодо значущості і цінності своїх обов’язків і сама несе відповідальність за своє рішення. Самореалізація в цей період розглядається як знаходження себе, здійснення себе . Земне покликання людини, на думку гуманістів, - «діяти і пізнавати», тим самим проявити своє творче начало, яке не лише ріднить людину з Богом, але й дає їй можливість уподібнитися Богові за своєю суттю.
В епоху Реформації М.Лютер утверджує погляд на самореалізацію, як свідомий вибір служіння Богу. М.Лютер вважав, що доля кожної