Психологічна енциклопедія (О.Степанов) трактує самоактуалізацію як прагнення людини до найповнішого виявлення і розвитку своїх можливостей, потреба у самовдосконаленні і реалізації свого особистісного потенціалу.

Ідеї про необхідність самореалізації як потреби у особистісному зростанні знаходимо у працях А. Адлера, Ш.Бюллер, А. Маслоу, Г. Олпорта, К. Роджерса, К.Хорні та ін..

А.Маслоу, ввів поняття «самоактуалізація», яке вживав для позначення розвитку здібностей людини, її можливостей стати тим, ким вона може стати. Термін «самоздійснення», який сьогодні зустрічається у багатьох зарубіжних психологічних і філософських словниках, найчастіше пояснюється як завершений кінцевий результат самореалізації, повна реалізація можливостей особистості жити осмислено і уповні [63, ст.501].

Однак, незважаючи на відмінності у термінології, зокрема, «саморозвиток» (А.Анг’ял), «інтенція» (Ш.Бюлер), «мотивація ефективності» (Р.Вайт), «самоактуалізація» (К.Гольдштейн і А.Маслоу), «тенденція до актуалізації» (К.Роджерс, Г.Олпорт), «самореалізація» (К.Хорні), «досягнення продуктивності» (Е.Фромм) та ін. більшість дослідників погоджувались у тому, що в основі самореалізації лежить потреба росту, розвитку і самовдосконалення. Особистість вони розглядали відкритою психофізіологічною системою, що прагне до реалізації свого життєвого потенціалу [9, ст.103].

У зарубіжній психологічній літературі поняття «самореалізація» першим почав використовувати у своїх працях з психології особистості А.Адлер, який «прагнення переваги» і «прагнення до самовдосконалення» вважав фундаментальним законом людського життя. Обидва терміни використовував як взаємозамінні і трактував їх як досягнення особистістю «найбільшого із можливого». Таке прагнення вважав вродженим, а людину розглядав як творчу і самовизначаючу цілісність, наголошував на її індивідуальній суб’єктивності. Хоча А.Адлер не дав психологічного визначення самореалізації особистості, не розглядав механізмів, але був переконаний, що людина здатна планувати свої дії, керувати ними, усвідомлюючи їх значення для власної самореалізації. Завдяки творчому Я, вважав Адлер, людина сама творить свою особистість, свій життєвий стиль, який для кожної людини є суб’єктивним і унікальним .

На думку А. Адлера, всім людям притаманне вроджене прагнення до досконалості і домінування, без яких життя не має сенсу. В залежності від індивідуально обраного способу досягнення життєвих цілей прагнення до домінування може зумовлювати конструктивний чи деструктивний характер розвитку особистості. Основною умовою особистісного зростання як конструктивного розвитку потреби у домінуванні вважається особистісна зацікавленість у благополуччі інших людей. Відповідно, психологічний ріст – це, перш за все, рух від зосередженості на собі до завдань соціально-корисного розвитку у співробітництві з іншими людьми [15,ст.397].

Ш. Бюллер розглядає розвиток особистості у контексті життєвого шляху людини. На думку авторки, рушійною силою розвитку особистості є вроджений потяг до самоздійснення як всебічної реалізації самої себе. Особистісне самоздійснення Ш. Бюллер розглядає як результат розвитку людини протягом життя, а самореалізацію – як «мить» самоздійснення, тобто частковий прояв самоздійснення в конкретний момент життя. У такому контексті введений авторкою термін «самоздійснення» синонімічний до понять «самоактуалізація», «самореалізація» й означає особистісний ріст у тому трактуванні, як він був означений у концепціях А. Адлера, Г. Олпорта, Е. Фромма, К. Хорні, а саме як розгортання закладеного в кожній людині вродженого прагнення до зростання. Роль самої людини у цьому процесі полягає у виборі цінностей особистісного росту і відповідного стилю життя, який веде до напруження внутрішніх сил, ризику, розчарування, але, одночасно, створює умови для «виходу за межі себе», переживання «пікових моментів життя» [39, ст.70].

Самоздійснення, за Ш. Бюллер, – це, перш за все, адекватна реалізація цінностей і цілей людини, виявлення її внутрішньої суті. Важливо те, що самоздійснення – завжди позитивний варіант розвитку, особистісне зростання, оскільки внутрішня сутність людини виключно конструктивна, що й зумовлює потенціал її розвитку.

Ш.Бюлер для пояснення природи розвитку людини вводить поняття «інтенція», тобто намір, що проявляється у здійснюваних людиною життєвих виборах (частково або абсолютно неусвідомлених) і надає життю сенсу… Дослідниця вважає, що глибинне усвідомлення людиною своїх сподівань наступає лише під кінець життя [39, ст.75].

Згідно з диспозиційною теорією Г. Олпорта, кожній людині властиве позитивне, творче прагнення до росту, яке забезпечує унікальність її життя. Розвинена зріла особистість характеризується функціональною автономністю, її поведінка мотивується свідомими процесами. Автономність зрілої особистості забезпечується здатністю до особистісного вибору життєвих цілей і цінностей, вмінням нести відповідальність за своє життя. Цінності, за Г. Олпортом, включені у структуру особистості і регулюють поведінку людини. «Цінності є особистісною «категорією значимості» і тому завжди мають принципове значення і включені в структуру «Я» [63,ст.248].

К.Роджерс у своїй феноменологічній теорії, вказуючи на вроджену тенденцію до актуалізації, наголошує, що її реалізація можлива лише за умови ясного сприймання і адекватної символізації людиною своїх виборів, перевірки своїх гіпотез та чіткого усвідомлення своєї прогресивної і регресивної поведінки, індикаторами яких слугують поняття конгруентність – не конгруентність. Конгруентність відповідає адекватності і гармонійності, а неконгруентність - проявляється у феноменологічних переживаннях, почуттях, цінностях, зокрема у таких як тривога, загроза, ворожі відчуття тощо. К.Роджерс описав конгруентність як фактор, що сприяє самореалізації. Зокрема конгруентність між Я-сприймаючим і актуальним досвідом переживань організму (Я-організм) забезпечує зрілу адаптивну поведінку, дає можливість людині сприймати свої організмічні відчуття без тривоги і загрози, не вдаючись до захисних механізмів у мисленні і поведінці [63,ст.251].

Тенденція до актуалізації – це властива організму тенденція розвивати усі свої здібності, щоб зберегти і розвивати особистість. У даному контексті, вказує Роджерс, що тенденція до