В цілому, розглянуті вище уявлення щодо самореалізації особистості у західних психологічних теоріях мають описовий (феноменологічний) характер і базуються на гуманістичному підході. Усі вони спираються на філософські уявлення і розглядають самореалізацію як вроджену властивість людини.

Що стосується радянських довідникових видань, то його дефініції там відсутні. У радянській психології термін «самореалізація» не вживався до кінця 90-х років, проте уявлення та ідеї самореалізації виникають разом з появою у психологічному обігу терміну «особистість». Вивчення особистості передбачає пошук відповідей на такі питання, як «рушійні сили розвитку», «чинники розвитку особистості», мотиваційна та ціннісно-смислова сфери розвитку особистості, проблема активності особистості, проблема розвитку самосвідомості, життєтворчості, смисложиттєвих та ціннісних орієнтацій особистості, які тісно пов’язані з проблемою самореалізації [58, ст.402].

У цьому контексті біля витоків проблеми самореалізації стоять дослідники психології особистості Б.Г.Ананьєв, Л.С.Виготський, Г.С.Костюк, Б.Ф.Ломов, С.Л.Рубінштейн, П.Р.Чамата та ін. Хоча проблема самореалізації безпосередньо ними не вивчалось, проте у контексті досліджень психології особистості, так чи інакше у своїх працях вони зверталися до проблеми самореалізації.

У радянській та сучасній українській психології у різних аспектах проблему самореалізації розглядали К.О.Абульханова-Славська, Л.І.Анциферова, О.Г.Асмолов, Г.О.Балл, Б.С.Братусь, М.Й.Боришевський, А.Брушлинський, Є.В.Галажинський, З.С.Карпенко, Л.О.Коростильова, Д.О.Леонтьєв, С.Д.Максименко, Л.Е.Орбан-Лембрик, М.В.Сохань, Т.М.Титаренко, Н.В.Чепелева та ін.

Серед сучасних українських психологічних джерел (енциклопедії, словники та ін.), пояснення терміну дається у довіднику з психології Г.Бенеша, який перекладений на українську мову з німецької під редакцією В.О.Васютинського у 2006 році, де «самореалізація» трактується як «увічнення самого себе». У психологічному словнику-довіднику за редакцією П.П.Горностая та Т.М Титаренко вказується, що самореалізація (походить від лат. realis) означає: 1) здатність людини об’єктивувати багатство свого внутрішнього світу в будь-якій формі діяльності (праця, гра, пізнання, спілкування тощо); 2) процес здійснення (перетворення) здібностей і особистісних потенцій (планів, установок тощо) як в діяльності, так і в іншій людині; 3) прагнення розвивати сильні сторони своєї особистості . Далі автори довідника вказують, що пошук наукового пояснення прагнення людини до психологічного вдосконалення себе та свого життя призвів до появи численних термінів, що за своєю суттю подібні до терміну «самореалізація», зокрема такі як «інтенція» (Ш.Бюлер), «індивідуація» (К.Юнг), «самоактуалізація» А.Маслоу та ін. [71, ст.27].

Зміст терміну «самореалізація» дуже близький до терміну «самоактуалізація», зокрема у тому його аспекті, що стосується саморозвитку, розкриття латентних потенцій особистості. Але, не кожна людина, що має потребу в «самоактуалізації», здатна втілити її в життя. За таких умов можна стверджувати, що у неї при наявності потреби у «самоактуалізації» відсутня потенційна здатність її реалізації [39, ст.109].

Деякі з дослідників вважають термін «самореалізація» як більш загальний варіант у відношенні до термінів «самоактуалізація», «самоствердження», «саморозвиток» (Ю.М.Кулютнін, Г.С.Сухобська). Інші – пов’язують відмінність у вживанні цих термінів з розстановкою акцентів щодо особистості: суб’єктивний, внутрішній план і об’єктивний, зовнішній план. «Самоактуалізація» відображає реалізацію головним чином у внутрішньому плані особистості, а «самореалізація» - це вираження свого істинного Я у зовнішньому плані (Л.О. Коростильова).

Є.В.Галажинський розглядає самореалізацію як форму прояву самоорганізації людини, що є тим інтегруючим фактором, з яким пов’язані розв’язання проблем життєвого самовизначення, вибору життєвого середовища, найбільш адекватного для здійснення і формування життєвих стратегій [71,ст.112].

К.О.Абульханова-Славська у контексті досліджень стратегій життєвого шляху особистості стверджує, що самореалізація особистості можлива лише за умови сформованого уявлення про свої здібності, коли у неї сформований свій образ Я і здатність будувати свої взаємин зі світом, тобто коли у неї сформована особистісна готовність до забезпечення усіх зовнішніх умов самореалізації.

За К.О. Абульхановою, універсальним способом самоздійснення є побудова власної життєвої