Складні соціально-політичні обставини, у яких упродовж віків розвивалося українське суспільство, не могли суперечливо не позначитися на розвитку тих виховних концепцій, якими керувалася народна педагогіка при своєму впливі на підростаючі покоління. Основна ідея між особистісних стосунків, за народною мудрістю, проста: добро має віддячуватися добром – взаємодопомогою, щедрою винагородою, а зло злом. Недотримання пропагованого всім багатим художньо-образним арсеналом фольклору цього принципу веде до жорстокої, а то й жорсткої відплати, демонстрування проявів насилля, що з точки зору сучасного гуманізму взагалі недопустимо перед дітьми.

Прикметна з цього погляду одна з найвідоміших українських казок, отож на виховній ситуації, заданій нею, детальніше зупиняємось – про Козу-дерезу – свідому відверту обмовницю. Цей твір можна розглядати у різних класах початкової школи, поступово опановуючи її виховну ідею. Подібний соціальний тип серед дітей – явище рідкісне у пору шкільного дитинства, яке викликається хіба що асоціальним впливом найближчого. здебільшого родинного оточення. Народний автор у даному випадку вдається до зображення рідкісної у творі, безпосередньо адресованої дітям, антипедагогічної за своєю суттю сцени фізичної розправи над обмовницею, яка зрозуміло, не сягає мети. Обмовниця і надалі змальовується безцеремонною нахабою. Поведінка і вчинки подібних вискочок донині не раз шокують громадськість, яка у своїй більшості виявляється безсилою перед цим суспільним злом. Як і в казці „Рак –неборак”, у реальному житті справжніми поборювачами цього зла найчастіше виступають особистості, зовні непримітні, але цілеспрямовані й рішучі в обстоюванні добра і справедливості, що й мають усвідомити з даного довершеного твору діти. У такий спосіб народний твір переконує, що моральні риси особистості формуються і засвідчуються внаслідок конкретних дій і вчинків.

Неоднозначні стосунки між героями простежуються і в не менш популярній серед дітей за її динамічний сюжет казці „Солом’яний бичок” про винахідливого дідуся, який змайстрував хитру подобу домашньої тварини, щоб у такий спосіб відловлювати диких звірів. Але подальша сцена відкупу звірів з неволі не може не сприйнятися сучасними дітьми інакше як рекет, висловлюючись по-сучасному, з відповідною оцінкою спостереженого.

Серед інших, слід звернути увагу на максимально стислу казку „Вовк-колядник”, де лаконічно, без коментарів, у тому й полягає саркастичне звучання твору, на розсуд адресата винесено сцени безрозсудного розпоряджання долями близьких людей, зрештою, й власною. Наша дійсність переповнена фактами подібної бездумності і дорослих, і дітей, яка нерідко обертається особистими трагедіями.

У популярній на цю тему серед дітей народній казці „Котигорошко” в образній формі виразно простежується мотив, який значно актуалізувався в Україні за сучасних суспільних обставин, при суверенізації сімейного життя – необхідність родинної згуртованості, готовності до самооборони. З цього погляду, можна сказати, у зв’язку із загостренням криміногенної обстановки у нашому суспільстві, її сюжет набуває нового звучання. Викрадення члена родини – дочки – викликало відповідну реакцію: здатність до згуртування й самооборони сім’ї. Наступний, третій син, який виріс і сформувався за нових, загрозливих умов – після загибелі двох своїх старших братів, які поплатилися життям, намагаючись визволити сестру, виявився готовим до успішних дій за нових суспільних обставин, виявляє самовідданість, докладає неймовірних зусиль і визволяє сестру з неволі, за казковим сюжетом – з полону змія. На відміну від своїх старших сестер і братів, він виріс і сформувався за нових умов, з іншими, бійцівськими якостями характеру.

Досить поширений у наших народних казках мотив протиборства силами зла, захисту слабких і потерпаючи переростає в окремих із них у мотив захисту рідної землі, тему патріотизму, почуття, без якого неможливе засвідчення своєї приналежності до певного соціокультурного простору, на тлі якого випадки пропаганди у суспільстві космополітизму, необов’язковості засвоєння, а то й відмови від рідної культури сприймаються як прояви асоціальності й бездуховності, що виливається на практиці у безкультур’я й цинізму у поведінці. Засобами казки образна етнопедагогіка виконує перед дітьми, які поступово наближаються до бурхливого підліткового етапу соціального визрівання, свою застережну функцію. На той час всі ті численні загрози, серед яких зароджувалося й проходило життя українця, образною етнопедагогікою сконцентрувалися в персонажі Змія, який фігурує у циклі так званих чарівних казок („Казка про Івана Голика і його брата”, „Неньова сопілка й батіжок”, „Чабанець” та ін.). В одній із них „Іван Іванович – руський царевич та морське чудовисько” захисник рідної землі від страшного змія знаходить пораду як діяти від старої бабусі, яка уособлює мудрість народу, і перемагає.

У практиці виховної роботи школи значну роль мають відігравати народні твори притчового характеру. Стислі за формою, але місткі й глибокі за змістом, вони сприятливі для оперативної повсякденної виховної роботи, легко сприймаються, запам’ятовуються й „розшифровуються” самими школярами. Вони значно ефективніші за нудні моралізаторські повчання, до яких нерідко вдаються дорослі перед дітьми. Кожна з них точно і влучно, у прозорій алегоричній формі підкреслює певну людську чесноту („Бджоли і ведмідь” – згуртованість, „”Ведмідь і черв’як – наполегливість, „Хворий лев і лисиця” – обачність) чи висміює необразливо якусь загальну ваду людей („Дві миші” – заздрощі, підступність, „Жаба