Гуртові, толокою, як колись їх визначали, тобто громадою, пізніше – колективні, які є основою соціокультури суспільства, постійно перебували під увагою народного педагога-казкаря. Не випадковим для його уяви є виникнення казок на хліборобську тематику, які відобразили культуру народу-хлібороба з його специфічною традиційною звичаєвістю. У казці простежується ідея відданості поставленій меті для досягнення позитивного результату, що є запорукою послідовності, витримки у поведінці, свідченням моральності, порядності, обов’язковості.

Наприклад у невеликій за обсягом, а отже й доступній з першого класу казці „Як птахи гуртом орали” висміюється легкодухе птаство, яке взялося за обробіток землі, як з’ясувалось, до першої перешкоди, і відразу розбіглося. Далеко не поодинока ситуація не тільки з життя дітей, а навіть дорослих, яка недвозначно вказує на соціальну незрілість і культурну недовихованість обертається невмінням організуватися не тільки для продуктивної, а й притаманної їхньому вікові ігрової діяльності. Дітям стає зрозуміло, чому так важлива взаємодопомога, здатність, сила волі долати задля цього труднощі на шляху навіть до найпростішої мети.

Характер соціального розвитку суспільства, а відтак його соціальна культура, яка у той чи інший спосіб впливає на поведінку кожного члена суспільства, значним чином залежить від принципів розподілу матеріальних благ, необхідних для фізичного існування й духовного розвитку людини. Образна педагогіка пропагує не гонитву за сліпою удачею (мотив, який стрімко осучаснюється у нашому суспільстві), не перерозподіл статків за правом сильнішого, можновладнішого, не золоту лихоманку (казки „Золота пшениця”, „Закопане золото”, „Хліб і золото”), а працьовитість і бережливість як неодмінну основу людського життя, форму діяльності, спосіб поведінки („Гостинець батькові ”, „Ківш лиха”, „Чоботи”). Особливо повчальною для дітей виявилась казка „Хто не робить той не їсть” про ледащицю Марусю, сповнену тонкою іронією щодо дитячого інфантилізму, споживацтва, розманіженості, спроваджених недалекоглядністю деяких батьків дітей, явища, полярного дитячій безпритульності та жебракуванню.

Діти поступово починають помічати, що герої казок зазнають не тільки захоплюючих пригод, а й спонукаються жорсткими умовами морального вибору до активних поведінкових актів на основі саме емоційно-вольової й ціннісної сфер свідомості. Цей емоційний і світоглядний вибір у вихованців за сучасних умов може спричинятися явищами майнової, соціальної, загалом, суспільної нерівності батьків дітей. До закінчення початкової школи ця нерівність сьогодні всі конкретніше відчувається й усвідомлюється вихованцями. Значна частина українського фольклору, у тому числі й казок, звернених до дітей даного віку, образно осмислює цю тему („Про злидні”, „Про бідного і багатого брата”, „Про бідного сироту”).

За уважнішого підходу до цього тематичного різновиду казок з’ясовується, що протиставлення між їхніми героями зумовлюються не стільки класовими походженням, скільки суто особистісними якостями, як то жадібність розбагатілої людини, яка й привела до непомірного багатства, і при цьому заздрість до успіхів бідняка. У цьому випадку народною мудрістю засуджується не сам факт заможності людини, як це донедавна трактувалося і в нашій педагогіці, а нездатність її не підпадати під згубний вплив багатства.

Мистецтво володіння словом як один із виявів культури поведінки демонструє більшість українських народних казок. Саме вони й мають якомога інтенсивніше залучатися до практики шкільного виховання.

Серед народу побутують і такі усні твори, засвоєння яких дітьми небажане. Як правило, вони містять елементи анекдотичного характеру, фривольності і розраховані на дорослу аудиторію, чи містять сцени насилля, фізичної розправи, хоч діти здебільшого розуміють специфіку казкової умовності, її „справжність” і „не справжність”. У своїх зверненнях до дітей, до яких найперше належить анімалістичні твори, образна педагогіка може слугувати зразком педагогічного такту і виваженості щодо виховного впливу на адресата. Зокрема, казка „Несмішливе слово” акцентує увагу юні на психологічному впливові слова при комунікації, коли воно виступає невід’ємною складовою поведінки. Реальний рівень культури поведінки визначається за її наслідками, позитивним чи негативним впливом на оточення. У даному випадку народна педагогіка недвозначно застерігає, наскільки потрібно бути обачним з гострим словом при між особистісній комунікації, у мовній поведінці, демонструє мистецтво його застосування.

При засвоєнні і обговоренні змісту казкового твору – вчинків героїв та їх поведінкових актів – учні початкової школи мають змогу наслідувати за аналогіями гідні дії персонажів, створених народною уявою. У доступній формі, яка відповідає віковим можливостям, діти включаються в життя дорослих. Народний автор художніми картинами життя казкового героя, а не повчаннями, дидактичними настановами, переконливо демонструє, що загальна спрямованість поведінки – це результат взаємо корекцій на тому культурному рівні, який вони для себе виробили та якого дотримуються.

Отже, проблема виховання з опорою на національні традиції дозволяє виділити певні етапи, через які проходить вихователь з дитиною:

1. Первинне усвідомлення понять про добро та зло, яке дає дитині принципову можливість морального вибору й дії. Результат первинної роботи – формування „центральної зони” свідомості дитини, зміст якої відображають моральні почуття, які були висвітлені українською народною казкою. Так, у казці „Котигорошко” герой шукає правду, йде за неї