Тембральні характеристики співацького голосу визначаються спектральним складом звуку, присутністю високої та низької співацької форманти, особливостями співацького вібрато. Зміна висоти та сили співацького звуку, наявність дикції та артикуляції беруть участь у передачі змісту в співі. Якісні характеристики співацького голосу залежать від фізіологічних особливостей будови голосового апарату та цілеспрямованого педагогічного впливу на розвиток співацького голосу.

Конкретизуючи розуміння процесу розвитку співацького голосу, можна зробити висновок,що основним завданням постановки голосу є дисциплінування рухів м’язової системи голосового апарату, тобто набуття рухових навичок, що безпосередньо залежить від усвідомлення основних закономірностей звукоутворення, резонування, артикуляції, дихальних рухів, їх ролі у процесі фонації, знання фізіології голосового апарату, розвитку навичок координування роботи голосового апарату за допомогою вокально - слухового контролю. Під розвитком співацького голосу розуміється процес його постановки і підготовки до професійного використання. Розвиток співацького голосу передбачає встановлення нових рухових стереотипів, автоматизацію вокальних дій, вироблення вокальної техніки з високим імпедансом, присутності високої та низької співацької форманти у спектрі співацького звуку, вдосконалення усіх акустичних якостей співацького голосу. Реалізація процесу розвитку співацького голосу відбувається за рахунок використання методики розвитку співацького голосу та аналізу проблем методики розвитку співацького голосу.

1.3. Особливості освітньо – кваліфікаційної підготовки педагогічних кадрів у галузі вокального мистецтва.

В науковій сфері з проблем вокального виховання та виконавської культури, як у галузі мистецтвознавства, так і вокальній педагогіці, питання ефективного методичного забезпечення підготовки вокалістів є чи не найвразливішим місцем,оскільки розв`язання його триває вже протягом багатьох століть. Накопичений чималий досвід теоретичних і практичних знань і умінь у вокальному мистецтві ставить щораз вищі вимоги до професійної підготовки спеціалістів-вокалістів.

Багатотисячолітній досвід людства поставив в основу оптимальної формуючої системи розвитку вокального мистецтва академічний стиль голосоутворення, який здатний забезпечити фізіологічно доцільне функціонування голосотвірної системи людського організму.

Проте «живий» музичний інструмент, яким є голосовий апарат людини,в процесі розвитку зазнає різних зовнішніх впливів (об`єктивних і суб’єктивних) в різні вікові періоди дозрівання організму і, відповідно,потребує застосування різноманітних спеціальних методичних прийомів для подолання і успішного розв`язання психолого – фізіологічних чинників професійного становлення співака – вокаліста. Але, як немає двох однакових особистостей,так і немає двох ідентичних людських голосів, а, отже, не може бути довершеною система підготовки і вишколу голосу співака.

Традиційна методика розвитку голосового апарата співака поряд з накопиченим практичним педагогічним досвідом спирається на наукові дослідження в різних галузях суміжних наук, пов`язаних з розвитком і діяльністю голосового апарату людини, зокрема: фізіології,психології, фоніатрії, біофізики,акустики,педагогіки тощо, що в сукупності сприяє накопиченню достатньо об`єктивної наукової бази вокальної педагогіки. Поряд з тим, науково-технічний прогрес суспільства ,розвиток цивілізації створює перспективний резерв новітнього бачення проблеми і відкриває щораз нові грані як об’єктивної, так, і суб’єктивної науково - практичної інформації у вокальному мистецтві.

Традиційний підхід до розвитку голоса ґрунтується на емпіричній методиці сприйняття співацького процесу і орієнтує виконавця на взаємозв’язок і взаємодію м’язово- нервової системи, результатом якої є біоакустичний звукотвірний ефект – власне,спів.

Термін «вокальна педагогіка» ( вокс, войч, воа, воче – голос) передусім характеризується як взаємодія двох сторін – тої, яка вчиться, і тої, яка вчить з метою певної зміни та удосконалення в голосоутворенні. Подібне трактування знаходимо в багатьох навчальних посібниках та методичних рекомендаціях з проблем вокальної педагогіки. В таке широке визначення вноситься все, що стосується і мовленнєвої сторони голосоведення , і роботи з хором, і роботи, пов’язаної з ліквідацією недоліків співу і мовлення та профілактики захворювань голосового апарату тощо.

У вокально-педагогічному впливі на голосовий апарат людини можуть застосовуватися будь-які засоби: від елементарних ідеомоторних дій, пов’язаних з керуванням системою відчуттів у співі (м’язових, акустичних,вібраційних, фонетичних тощо), до складних емоційно – образних навіювань, що своєю суттю наближаються швидше до режисерської роботи , ніж до педагогічного впливу.

Традиції вокальної педагогіки спираються на методи формування виконавського рівня співацького мистецтва,відшліфованих багатовіковими надбаннями в історико-культурному розвитку національних рис даного народу і утверджених через стилістичні епохи й напрями - бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, імпресіонізм, експресіонізм, модерн тощо. Таким чином, методи виховання ґрунтуються на традиціях, пов’язаних з національно-мовними особливостями,а також історією і культурою різних народів у широкому розумінні,що в кінцевому результаті формує певний еталон звуку й узагальнюється поняттям вокальної школи. Говорять і пишуть про італійську вокальну школу, німецьку, французьку, російську(українську) і навіть, радянську. Проте у вокальному навчанні найважливішою стає не школа, а манера вокального виконавства,яку в теперішній час називають « європейською академічною оперно-концертною манерою співу».

Еталоном європейського академічного співацького тону, як свідчить література, є певне середньоарифметичне узагальнене уявлення про співацький тон, яке сформоване на базі багаторазового прослуховування висококваліфікованих спеціалістів, майстрів вокалу. В це слухове уявлення входять тембр і динаміка. Свій еталон має кожен тип жіночих і чоловічих голосів і може бути диференційованим серед академічного стилю за стилями і епохами:бароко, бельканто, веризм… Еталон може стосуватися також і конкретного автора: «вердієвський голос», «моцартівський бас», «вагнерівський голос» тощо [52; 59;60;146;168].

Результативність застосування методів вокального розвитку майбутніх спеціалістів є нерозривно пов’язана з діагностикою рівнів готовності студентів до опрацювання того чи іншого виду співацької техніки та опанування науково-методичним багажем необхідних знань, так званим навчальним матеріалом. Діагностична характеристика, яку здійснює педагог-вокаліст на початковому етапі навчально-виховної роботи зі студентом стосується передовсім:

- наявності у студента наукових знань про співацький процес як художнє, біофізичне та фізіологічне явище;

- рівня розвитку музично-вокального