КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Взаємини викладачів зі студентами як чинник становлення особистості майбутнього фахівця

ЗМІСТ

І. ВСТУП

II. ОСНОВНА ЧАСТИНА

III. ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

І. ВСТУП

Педагогічне спілкування, а саме проблема відносин „учитель - учень", була предметом дослідження ще в позаминулому столітті. Так, питанням встановлення стилю співробітництва у взаємодії між педагогом і учнем ставилося ще в 60-ті роки XIX століття (Колєсніков). Найбільш активно концепції, альтернативні авторитарно-адміністративному стилю спілкування, розроблялись в XX столітті: в 20-ті роки, в кінці 50-х - на початку 60-х (Божович, Єсипов, Гоноболін, Кузьміна), в другій половині 80-х (Амонашвілі, Ільїна, Волкова, Лисенкова).У закордонній психології проблема стиля взаємин бере початок в працях Лєвіна в 30-х роках XX століття, яким було запропоновано поняття „стиль лідерства". Закордонна філософія індивідуалізму, напевне, обумовила наголошення в цій проблемі на детермінації стилю спілкування особистими факторами (Борне, Колеман, Морріс, Глассер).Освіта, особливо вища, є одним з найважливіших факторів соціального і економічного прогресу. Обсяг знань, необхідних сучасному спеціалісту, зростає, а строк навчання у ВНЗ обмежений. Звідси випливає, що треба інтенсифікувати навчальний процес, цілеспрямовано формувати якості, необхідні спеціалістам різних професій. Для цього потрібне оновлення всіх сторін навчально-виховного процесу: його змісту, форм, методів, а також психології педагогів і тих, хто навчається; думок, інтересів, установок, взаємин.Головна задача викладача - розкриття особистості студента - вирішується під час спілкування. Тому в поняття „професійний педагог" входить не лише знання конкретного предмета, а й педагогічна майстерність, тобто вміння побудувати виклад, увійти в контакт зі студентом, зацікавити його, виховати необхідні якості, перетворити студента з об'єкта навчання в суб'єкт учіння. Людські взаємини, в тому числі в навчальному процесі, повинні будуватись на основі спілкування обох сторін на рівних, як особистостей, як рівноправних учасників процесу спілкування. Тоді встановлюється контакт, наслідком якого є діалог, а, значить, здатність краще сприймати вплив одного учасника спілкування на іншого.Теоретичні дослідження і практичний досвід показують, що знання предмету є більш стійким, коли предмет навчальної діяльності виступає як засіб зв'язку. При цьому в ході навчання знання студентами повинні бути отримані більш-менш самостійно. Взагалі, вплив викладача на студента найбільш яскраво проявляється під час спілкування.

II. ОСНОВНА ЧАСТИНА

Вища педагогічна освіта будується на засадах професіограми вчителя середньої загальноосвітньої школи (назви її можуть змінюватись - кваліфікаційна карта, атлас). Професіограма є своєрідним паспортом, який містить сукупність особистісних якостей, педагогічних і спеціальних знань і умінь, необхідних для вчителя. Саме на базі цього документа складають навчальні плани, за якими визначають кількість і диференціацію навчального часу попредметно, вимоги до знань, умінь і навичок майбутнього педагога, закладені у програмах і підручниках. Професіограми - система вимог, які ставить професія до людини. У професіограмі відбиті морально-психологічні риси, які є необхідними для майбутньої навчальної і виховної роботи з дітьми і які слід розвивати в процесі самовиховання і виховання у стінах вузу.Перш за все давайте розглянемо функції вчителя і ті вимоги до нього, які зумовлені їх змістом. Дослідження багатьох учених (Н.В.Кузьміна, В.О.Сластьонін, А.І.Щербаков та ін.) переконливо доводять, що в навчально-виховному процесі виявляють себе такі взаємопов'язані функції (види діяльності) вчителя:а) діагностична;б) орієнтаційно-прогностична;в) конструктивно-проектувальна;г) організаторська;д) інформаційно-пояснювальна; є) комунікативно-стимуляційна;ж) аналітико-оцінна;з) дослідницько-творча.Діагностична функція (від гр. Diagnostic - розпізнавання, вибачення) педагогічної діяльності пов'язана з розпізнаванням і вивченням істотних ознак освіченості, їх комбінування, форм вираження як реалізованих цілей освіти. Оцінка знань, умінь, навичок, вихованості, розвитку учня дає змогу глибше вивчити протікання навчально-виховного процесу, встановити причини, що перешкоджають досягненню бажаного ступеня розвитку рис . і якостей особистості; визначити фактори, які сприяють успішному здійсненню цілей освіти. Діагностика можлива за умови спостережливості педагога, за наявності уміння "вимірювати" знання, уміння, навички, вихованість і розвиток учня, правильно діагностувати педагогічні явища.Орієнтаційно-прогностична функція. Управління педагогічним процесом передбачає орієнтацію на чітко представлений у свідомості кінцевий результат. Знання суті і логіки педагогічного процесу, закономірностей вікового та індивідуального розвитку учнів дозволяють прогнозувати (гр. рrognosis - передбачення розвитку чогось, що базується на певних даних), як учні сприйматимуть матеріал, перебуваючи під впливом життєвих уявлень, який учнівський досвід буде сприяти глибшому проникненню в суть виучуваного явища; що саме учні зрозуміють неправильно. Педагогічне прогнозування передбачає також бачення тих якостей учнів, які можуть бути сформовані за певний проміжок часу.Дана функція педагогічної діяльності вимагає уміння педагога прогнозувати розвиток особистості - розвиток її якостей, почуттів, волі і поведінки, враховувати можливі відхилення у розвиткові; прогнозувати хід педагогічного процесу: наслідки застосування тих чи інших форм, методів, прийомів і засобів навчання та виховання.Конструктивно-проектувальна функція діяльності вчителя органічно пов'язана з орієнтаційно-прогностичною. її суть у конструюванні та проектуванні змісту навчально-виховної роботи, в доборі способів організації діяльності учнів, які найповніше реалізують зміст і викликають захоплення учнів спільною діяльністю. Вона вимагає від педагога вмінь переорієнтовувати цілі і зміст освіти та виховання на конкретні педагогічні завдання; враховувати потреби й інтереси учнів, можливості матеріальної бази, власний досвід та інше; визначати основні і другорядні завдання на кожному етапі педагогічного процесу; добирати види діяльності, підпорядковані визначеним завданням; планувати систему діяльності учнів; планувати індивідуальну роботу з учнями з метою розвитку їх здібностей, творчих сил і дарувань; відбирати зміст, обирати форми, методи і засоби педагогічного процесу в їх оптимальному поєднанні; планувати систему прийомів стимулювання активності учнів; планувати способи створення особистісно-розвивального середовища.Організаторська функція діяльності педагога потребує умінь залучати учнів до різних видів діяльності й організовувати діяльність колективу.