При роботі над текстами підручника перед вчителем постає таке важливе питання: в якій мірі треба використовувати переклад на рідну мову?

У практиці навчання іноземної мови можна іноді зустріти дві помилкові тенденції в розв'язанні цього питання. Перша -- це надмірне використання перекладу; учитель вважає, що все, що учні читають, треба негайно перекласти. В результаті учні багато разів перекладають ті самі речення, а це призводить до марної затрати часу і до неправомірного домінування рідної мови на уроках.

Друга -- повне ігнорування перекладу. Учитель не вважає за потрібне упевнитися в розумінні учнями окремих слів, речень, абзаців, він вважає, що неясна догадка про зміст прочитаного краща, ніж точне розуміння за допомогою перекладу.

Звичайно, таке приблизне, неточне розуміння текстового матеріалу аж ніяк не задовольняє вимог, що ставляться перед шкільним викладанням іноземної мови.

Учні повинні точно розуміти те, що вони читають, а це неможливо без ясного розуміння як лексичних, так і граматичних елементів писемної мови, яку вони сприймають. Учні повинні уміти перекласти кожне речення і розуміти значення всіх складових елементів цього речення.

Сказане аж ніяк не означає, що учителеві треба на кожному кроці перевіряти уміння учнів перекласти те, що вони читають. Переклад потрібний лише тоді, коли в учителя нема впевненості в тому, що учні досить чітко усвідомлюють зміст читаного. Отже, мова йде про переклад важких для учнів уривків тексту,-- уривків, що містять нові, недостатньо засвоєні мовні явища. А коли учні читають те, що вони добре засвоїли, потреби в перекладі немає. Звичайно, таке розв'язання поставленого питання можливе при умові, що вчитель добре знає, як учні засвоїли вивчений матеріал і вміє знаходити в тексті саме ті речення, розуміння яких треба перевірити [7, c.156].

Дуже велике значення для успішного здійснення цих настанов має додержування учнями такого правила: якщо якесь речення, уривок у тексті він не зрозумів, потрібно відразу ж запитати учителя про його значення.

Учні лише тоді будуть звертатися до вчителя в разі виникнення труднощів, коли бачитимуть доброзичливе ставлення до себе і відсутність негативної реакції з його боку.

При такій організації роботи вибір частин тексту, які треба перекласти, значно полегшується. Учитель може бути впевнений, що учні своїми запитаннями допоможуть йому виявити важкі для них уривки. До речі, сказане не означає, що учитель обов'язково сам перекладає незрозуміле. Найчастіше учитель навідними запитаннями, нагадуванням допомагає учням самим подолати ці труднощі.

Розділ 2: Особливості видів навчального читання

2.1. Види навчального читання

Читання -- це складне вміння. Щоб учні оволоділи ним, треба застосовувати систему вправ, які б, з одного боку, розвивали окремі навички, з яких складається уміння читати, а з другого,-- синтезували їх у навчанні зрілого читання. Як ми вже відзначали, зріле читання передбачає досконалу техніку читання. Це означає блискавичне асоціювання графічних образів слів, словосполучень з їх звучанням, правильний поділ тексту в процесі читання на мовні такти, тобто на групи слів, зв'язані у вимові, точне ритмомелодійне оформлення. Тому читання вголос ми виділяємо як окремий вид роботи, що його використовує вчитель у різних дозах на всіх етапах навчання [6, c.85]. Читання вголос створює ґрунт для читання про себе. Останній вид читання характеризується відсутністю зовнішнього озвучення, швидкістю сприймання змісту тексту. Розвиток уміння читати про себе і є основною метою навчання читання в школі. Продовжуючи перелік різних видів навчального читання, ми повинні спинитися на синтетичному читанні і читанні з елементами аналізу. Синтетичне читання характеризується тим, що читач безпосередньо сприймає зміст без опосередкуючих міркувань, зв'язаних з аналізом лексичних, граматичних явищ тексту.

При читанні з елементами аналізу читач час від часу спиняється, щоб шляхом аналітичного розгляду певних лексичних, граматичних явищ досягти розуміння речень, уривків, які він не може зрозуміти одразу.

Аналітична робота над текстом розвиває навички синтетичного читання, вона також готує учнів до розуміння важких текстів, читання яких здійснюється за допомогою словника. Зрозуміло, що синтетичне і аналітичне читання можуть здійснюватися як при читанні вголос, так і про себе.

Тепер розглянемо докладніше названі вище види читання.

2.2. Читання вголос

Читання вголос -- важливий вид роботи, який закладає основи механізму читання та розуміння тексту. Щоб учні навчились добре читати, вони повинні точно асоціювати графічні образи слів, словосполучень з відповідними звуковими. Цього можна навчити тільки читанням уголос, бо воно дає можливість контролювати та скеровувати процес озвучення тексту, вчасно виправляти недоліки. Правильно організоване читання вголос сприяє тому, що кожне слово тексту фіксується у свідомості як чіткий, віддиференційований від інших слів графічний та слухо-моторний образ, зв'язаний з певним значенням.

Говорячи про значення читання вголос у навчанні іноземної мови, ми повинні застерегти від перебільшення важливості цього виду роботи. Деякі вчителі приділяють йому надто багато часу, роблячи цей вид читання обов'язковим елементом кожного уроку в усіх класах [4, c.360].

Треба пам'ятати, що цей вид читання не є самоціллю. Це засіб досягти певних результатів, які були схарактеризовані вище. Тому читання вголос треба часто практикувати у 5--6 класах, коли формується механізм читання іноземною мовою, і рідше у наступних класах. У старших класах таке читання допомагає виправити хиби в техніці читання та закріпити набуті навички. Вчителеві треба користуватися цим видом роботи цілеспрямовано, чітко усвідомлюючи ті конкретні наслідки, які треба здобути.

Розглянемо деякі конкретні вправи, які включають читання вголос.

1. Учні читають текст після попереднього усного опрацювання всього лексико-фразеологічного та граматичного матеріалу. Спочатку учитель сам читає весь текст.

Такий вид