Приєднання до СОТ, природно, матиме для національної системи освіти позитивні й негативні наслідки. Ризики можуть бути пов’язані зі змінами основних засад функціонування вітчизняної системи освіти, можливим погіршенням кількісних чи якісних характеристик освіти, її окремих елементів, а також суспільних відносин, пов’язаних з освітньою діяльністю, національними інтересами щодо її розвитку або соціальними загрозами.

До деяких ризиків, що виникають у зв’язку з примушуванням розвиненими країнами країн «третього світу» лібералізувати торговельні режими та відкрити внутрішні ринки, привертають увагу провідні іноземні фахівці. Так, нобелівський лауреат 2001 року з економіки Дж. Стігліц, критикуючи порядок міжнародної торгівлі, що склався, звертає увагу на фактичну нерівність учасників СОТ та, зазначаючи, наскільки витратним для країн, що розвиваються, є вимушене застосування стандартів і технологічних норм, використовуваних розвиненими країнами [3, с. 183, 192], пропонує припинити вимагати від них лібералізації ринку послуг [3, с. 248]. Професор Колумбійського університету США Е. Хершенберг зазначає: «Навряд чи простим збігом є той факт, що країни, які розвиваються, вимушені відкривати свої ринки в галузях, у котрих передові країни мають значні переваги» [4, c. 67]. Він, зауважуючи, що «освіта перетворилася на важливіший ресурс, що відрізняє країни, котрі мають потенціал процвітання, від тих, статус яких дедалі більше стає маргіналізованим» [4, c. 68], застерігає, що лише «сильні інститути управління [державного] забезпечують базову підтримку економічних акторів, що стоять перед викликами ринкової нестабільності» [4, c. 69].

Варто зазначити, що ризики можуть бути наслідком не власне приєднання до СОТ, а неадекватного чи некоректного застосування правил ГАТС/СОТ в Україні чи інших країнах, а також відмінностей тлумачення і практичного застосування цих правил сторонами угоди. Необхідно також зважати на те, що окремі ризики є наслідком поєднання інших обставин, зокрема прискорюваних процесів глобалізації/регіоналізації. Часто локалізувати причини, диференціювати джерела ризиків дуже важко.

Аналіз тексту ГАТС, графіків зобов’язань країн-членів у сфері освіти, інших нормативних актів СОТ щодо освітніх послуг, а також аналітичних матеріалів дає змогу виявити групи потенційних ризиків для національної системи освіти. Вони зачіпають: статус навчальних закладів і правовий режим їхньої діяльності; зміст освіти; мовні питання навчання; якість освіти і кваліфікацій; доступність якісної освіти; розподіл фінансових ресурсів, отримання доходів від надання освітніх послуг; зайнятість і статус освітян; захист інтелектуальної власності українських викладачів і навчальних закладів; якість міжнародної співпраці в освітній сфері.

Ризики правового режиму діяльності навчальних закладів. Вимога ГАТС про надання режиму найбільшого сприяння освітнім послугам і постачальникам освітніх послуг (з урахуванням обумовлених винятків) означає, що іноземні послуги й іноземні постачальники послуг повинні отримати рівний, максимально сприятливий правовий режим і можливості у сфері освіти. Цією вимогою досягається недискримінація на національному ринку освітніх послуг між самими іноземними постачальниками й послугами. Вимога ГАТС щодо надання національного режиму означає, що іноземні послуги й постачальники послуг повинні отримати такий самий правовий режим і можливості, як і вітчизняні послуги й постачальники послуг. Цією вимогою досягається недискримінація між іноземною й вітчизняною складовими національної освітньої сфери. Надання режиму найбільшого сприяння та національного режиму для іноземних постачальників освітніх послуг означає цілковите відкриття національної освітньої сфери. Наслідком такого положення може стати поява іноземних установ усіх типів у всіх видах освіти, іноземних фахівців і персоналу в діючих навчальних закладах, збільшення кількості іноземців у складі засновників приватних навчальних закладів.

Іноземні капітали, інвестиції, фахівців і персонал спрямовуватимуть передусім у види освіти, де отримують максимальні прибутки чи ідеологічні та політичні дивіденди. На практиці проблеми можуть виникати у навчальних закладів усіх типів чи підсекторів освіти, але передусім у тих, де вища вартість і значення послуг — закладів професійної і післявузівської освіти, а також у тих, що надають спеціальні й додаткові послуги. За іноземними інвестиціями в українську освіту можуть стояти також інтереси окремих країн чи недержавних фондів, неприбуткових організацій, підтримуваних урядами.

Ризики змісту освіти. На зміст освітніх програм упливають практично всі способи постачання послуг, однак деякі з них є слабко контрольованими. Так, транснаціональна освіта здійснюється часто в дистанційній (електронній) формі. Водночас будь-яка інформація, отримана з-за кордону, впливатиме на зміст і результати освіти (особливо з суспільних дисциплін: історії, політології, соціології тощо). За способом постачання «споживання за кордоном» зміст освіти визначається лише іноземними освітніми програмами, що несе ризик цілковитої чи часткової фактологічної, методологічної та іншої невідповідності української й іноземної програм за змістом, рівнем та якістю. Зазначене потребує впровадження інструментів зіставлення програм і результатів навчання. За третім способом «комерційної присутності», хоча зміст освітніх програм ґрунтується на основі українського державного стандарту, іноземний постачальник послуги має значні права щодо пропозиції певних дисциплін і визначення їхнього змісту (особливо в частині компонента освітнього стандарту, наповнюваного самим навчальним закладом). Тому, безперечно, потрібно поширювати вимоги української системи регулювання ліцензування, акредитації та забезпечення якості освіти на іноземних постачальників освітніх послуг. Останнє не потрібно розглядати як порушення принципу національного режиму.

За четвертим способом під час здійснення послуги на національній території іноземні викладачі, як правило, самостійно визначають методи й зміст навчальної програми попри те, що їх запрошують зазвичай працювати в рамках конкретних програм (котрі реалізуються відповідно до державного стандарту). Загалом вимоги до кваліфікації іноземних викладачів, змісту їхньої роботи визначають навчальні заклади, що відповідають за їхню діяльність і результат. Зважаючи на