те, що навчальні заклади фінансують роботу іноземних викладачів (у багатьох випадках) та відповідають за якість освітніх послуг перед їх споживачами й органами влади, що забезпечують контроль і нагляд у сфері освіти, можна прогнозувати достатній рівень вимог до кваліфікації та якості роботи іноземних викладачів.
Ризики мови навчання. Розширення пропозиції програм різного рівня й напрямів підготовки за всіма способами постачання послуг іноземними мовами в умовах зняття обмежень для іноземних постачальників освітніх послуг є позитивним. Це, безперечно, має підвищити загальний рівень володіння іноземними мовами. Проте одночасне таке розширення несе ризик розмивання ціннісно-мовної складової української освіти, зниження якості навчання української мови, рівня володіння мовою студентами. Також існує небезпека диференціації населення за рівнем лінгвістичної компетенції внаслідок відмінностей у можливостях доступу до якісних освітніх послуг.
Ризики щодо якості освіти і кваліфікацій. Важливим аспектом міжнародної співпраці у сфері освітніх послуг є визнання та встановлення еквівалентності документів інших держав про вищу й післядипломну професійну освіту і вчені звання. Іноземні фізичні особи, постачальники освітніх послуг різних країн, можуть опинитися в Україні в нерівних умовах стосовно визнання їхньої кваліфікації у різних правових режимах, що є порушенням принципу найбільшого сприяння, закладеного в правила ГАТС/СОТ. Гарантувати рівність усім іноземним постачальникам послуг у питаннях визнання кваліфікації важко. Потрібно вдосконалити законодавство, чітко обумовлюючи відповідність кваліфікаційним вимогам як умову зняття обмежень, або використовувати узагальненіше формулювання, наприклад, «громадяни третіх країн отримують дозвіл органів влади на ведення викладацької діяльності відповідно до національного законодавства».
У частині, що стосується якості освітніх послуг потенційні зони ризику можуть бути пов’язані: а) з неможливістю вчасно забезпечити якість національної експертизи під час ліцензування в умовах гіпотетичного збільшення потоку іноземних постачальників освітніх послуг; б) з несформованістю національної бази для використання «Керівних принципів із забезпечення якості у сфері транскордонної вищої освіти» для розширення можливостей національної системи освіти у забезпеченні якості транскордонної вищої освіти; в) з відсутністю аналогічного міжнародного документа для інших підсекторів освіти, спроможного становити основу для розширення можливостей національної системи забезпечення якості транскордонної освіти інших видів.
Ризики у фінансовій сфері. Вони пов’язані з перерозподілом фінансових потоків, доступом до фінансових ресурсів, отриманням доходів від надання послуг. Безперечно, що в разі імпорту освітніх послуг (наприклад, здобуття освіти за кордоном) гроші споживача цієї послуги залишаються за межами країни: іноземна система освіти отримує додаткові доходи за рахунок коштів українських споживачів, а національна — недоотримує і, як наслідок, позбавляється певних ресурсів розвитку. Під час транскордонного переміщення послуги чи послуг фізичних осіб-постачальників гроші також спрямовуються за кордон. За комерційної присутності гроші за послуги отримує організація, «комерційно присутня» у країні, потім ці кошти або інвестуються в країні перебування, або їх вивозять.
Ще один фінансовий аспект, пов’язаний з фінансуванням державних навчальних закладів. Воно здійснюється за нормативами, що визначаються для кожного типу й категорії навчального закладу з розрахунку на одного учня та студента. Якщо завважити, що ця схема фінансування сьогодні не поширюється на приватні навчальні заклади (у яких найбільше може концентруватися іноземний капітал або присутність), то рано чи пізно після вступу до СОТ може постати питання про принципи й порядок «рівноправного» фінансування навчальних закладів. Багато правових норм, пов’язаних з фінансовою допомогою чи фінансуванням з бюджету, можна класифікувати як субсидування вітчизняних освітніх послуг чи постачальників цих послуг, що, згідно з ідеологією й правилам ГATС/СОТ, є дискримінаційним бар’єром для іноземних постачальників послуг — нерезидентів.
Слід зазначити, що освіта України як вид економічної діяльності є мало привабливою для інвестування зовнішньоекономічної діяльності. Так, прямі іноземні інвестиції в освіту України досягли максимуму на початку 2007 року та становили 36,7 млн. дол. США, зменшившись на початку 2008-го до 18,1 млн. дол. США (0,06% від обсягів інвестицій в економіку України). Інвестиційна зовнішньоекономічна активність підприємств теж є низькою: максимум інвестицій — 3563,5 тис. дол. США було зафіксовано на початку 2001 року, а з 2003-го їхні обсяги є мізерними та становлять майже 4 тис. дол. США.
Ризики ринку праці. Принцип національного режиму потребує рівних прав у національній освітній сфері для громадян України й викладачів — нерезидентів, що може сприяти певному перерозподілу на ринку праці на користь останніх. З одного боку, це позитивно, бо розширюються можливості вибору послуги для користувача. З другого — є ризики, пов’язані із завданнями захисту споживача від недобросовісного постачальника, а також забезпечення прав національних педагогічних кадрів. Ці ризики потребують формування комплексу заходів, спрямованих і на стимулювання просування вітчизняних постачальників послуг, і на забезпечення дійового контролю якості освітніх послуг, що надаються іноземними постачальниками.
Ризики щодо інтелектуальної власності українських викладачів і навчальних закладів. Освітні програми в українських навчальних закладах ґрунтуються переважно на результатах інтелектуальної праці їхніх педагогічних та науково-педагогічних працівників (підручники, програми, методики тощо) й переважно мають вільний доступ. Однак практика й культура захисту інтелектуальної власності в українській системі освіти не забезпечує належного рівня її охорони. Тому збільшення відкритості системи освіти і розширення доступу до національних освітніх ресурсів потребує поліпшення системи захисту інтелектуальної власності в цій сфері, розробки (з урахуванням сучасного світового досвіду) ефективних механізмів та інструментів збереження інтелектуальних освітніх ресурсів.
Ризики щодо міжнародної співпраці в освітній сфері. Вступ до СОТ припускає врахування положень міжнародно-правового регулювання багатьох позицій двосторонньої міжнародної співпраці з освіти. Так, відповідно до вимоги ст. VII про надання зацікавленим країнам—членам СОТ можливості вести переговори про їх приєднання