З 1999 року ступінь "мастер" автоматично прирівнюється до дипломів DЕА (Diplфme d’йtudes aprofondies — диплом поглибленої освіти) та DESS (Diplфme d’йtudes supйrieures spйcialisйes — диплом спеціалізованої вищої освіти), диплома інженера та з 2002 року - до диплома магістра. Він також може прирівнюватись до інших дипломів цього ж рівня, внесених до списку міністром, уповноваженим з питань вищої освіти. За згодою усіх зацікавлених сторін було створено спеціальну комісію з питань якості освіти та дипломування управлінських кадрів, на зразок комісії з інженерних спеціальностей. Ця комісія розпочала свою роботу влітку 2002 року.

Згідно з рішенням Болонського процесу, на рівні ліценціату та враховуючи впровадження професійної орієнтації першого ступеня, основним завданням було створення нового диплому: спеціалізованого ліценціату. Цей рівень - перехідний між рівнем техніка вищої кваліфікації та рівнем інженера чи управлінця (другий рівень) - передбачає як набуття початкової вищої, так і безперервної освіти; його утворено завдяки тісній співпраці між навчальними закладами та професійним середовищем.

Цей новий диплом мав значний успіх: до початку занять у 2002 році було відкрито 600 таких ступенів. Це дозволило навчати за новими кваліфікаціями, посилити професійне спрямування та зняти обмеження діяльності університетських технічних інститутів та інших підрозділів в рамках навчальних закладів, що стало можливим завдяки встановленню партнерських зв'язків між університетами - вищими школами, університетами - ліцеями.

Крім реформування суто освітянської галузі, у Франції було вирішено поглибити формування європейського освітньо-наукового простору згідно з глобальним підходом: *

що поширюється на всі форми французької системи вищої освіти, яке б міністерство не відповідало за неї; *

що включає початкову вищу освіту та безперервну освіту протягом усього життя, академічну освіту та професійну освіту, очну та дистанційну форми, традиційні форми викладання та викладання за допомогою комп'ютерних технологій тощо; *

що зміцнює, з одного боку, автономію навчальних закладів, їх новаторство, введення інновацій, а, з іншого боку, - сучасні методи національного оцінювання; *

що започатковує нову ситуацію, за якої б нові правові рамки не замінювали б старі (які не відміняються), а надавали б навчальним закладам можливість вибору.

У цьому контексті було опубліковано чотири законодавчі акти міністерства освіти Франції:

Декрет, що визначає принципи європейського освітньо-наукового простору; він впроваджує систему кредитів та наголошує на створенні системи освітніх пропозицій, організованої в гнучкі навчальні цикли освіти; він надає кожному міністру можливість застосовувати ці загальні принципи відповідно до секторів освіти, що знаходяться в його компетенції;

Декрет, що модернізує в цілому державний сектор, приводить у відповідність юридичні поняття ступеню, звання та державного диплому, визначаючи, зокрема, як державний будь-який диплом, виданий під контролем держави; він встановлює загальний принцип державного періодичного оцінювання (контролю); і останнє, він доручає міністру з питань вищої освіти забезпечити єдність французької освітньої системи;

Нарешті, два інших декрети стосуються узагальненого врахування у навчанні попередніх здобутків студентів, що пов'язані з їх навчанням за кордоном, або є результатом їх професійної діяльності; вони визначають таким чином умови зарахування, яке дозволяє оптимізувати етапи навчання та сформулювати загальні засади початкового та безперервного навчання.

Отож що стосується університетів (але це виходить і за їх межі), то ці принципи були розроблені для навчання у ліценціаті, магістратурі і докторантурі. Цю систему доповнено встановленням стипендій для мобільності студентів і основними правовими положеннями, що сприятимуть міжнародній ініціативі закладів.

Таким чином, з метою розбудови до 2010 року Європейського простору вищої освіти у Болоньї у 1988 році, а потім в Сорбонні в 1998 році було ініційовано процес, який набув оформлення у Болонській декларації, підписаної двадцятьма дев’ятьма європейськими країнами 19 червня 1999 року. Кожні два роки відбуваються зустрічі міністрів вищої освіти країн Європи, на яких обговорюються результати впровадження Болонського процесу. Під час останньої конференції міністрів у Бергені 45 європейських країн поставили перед собою мету створити в Європі найбільш конкурентноспроможне та динамічне суспільство знань у світі.

Останні шість років вищі навчальні заклади Франції працювали над пошуком моделі їх функціонування, яка б найкраще інтегрувала головні цілі Болонського процесу. Внаслідок цього була прийнята нова система освітніх рівнів LMD (licence – master- doctor — ліценціат-мастер-доктор), було впроваджено єдину європейську систему кредитів ЕCTS, було створено новий диплом — спеціалізований ліценціат, введенно стипендії на підтримку мобільності студентів та для сприяння міжнародної ініціативи вищих навчальних закладів.

Список використаної літератури

1. Арутюнова Ж.М. Современные тенденции развития системы образования во Франции//Иностранные языки в школе. — 2004. — № 3.

2. Болонський процес у фактах і документах (Сорбонна — Болонья — Саламанка — Прага — Берлін)/Упорядники: Степко М.Ф., Болюбаш Л.Л., Шинкарук В.Д., Грубінко В.Р., Бабин І.І. — Тернопіль:Видавництво: «Економічна думка»,Танг, 2003р. — 60с.

3. Ван дер Венде М.К. Болонская декларация: расширение доступности и повышение конкурентноспособности высшего образования в Европе//Высшее образование в Европе. — 2000. — №3. — Том ХХV.

4. Долженко О.В. Сорбонская и Болонская декларации: Информация для размышления.//Вестник высшей школы: Alma mater. — 2000. — № 6.

5. Єгоров Г. Система освіти у Франції.// Історія в школі. — 2001. — № 3-4.

6. Крючков Г.Г. Болонський процес як гармонізація європейської системи вищої освіти//Іноземні мови в навчальних закладах. — 2004. — № 1.

7. Мозганова В. Европа уже не идет, а бежит по Болонскому пути// Элитное образование. . — 2004. — № 5.