які за символічну плату (за користування бібліотеками, лабораторіями тощо) можуть відвідувати за власним бажанням академічні програми унверситетів, але без права складати екзамени й отримувати диплом про вищу освіту.
Навчання у ВЗО Франції організовується за трьома стадіями — циклами. Перший триває два роки, впродовж яких аж 54% всього контингенту університетів набуває загальну вищу освіту, уточнює фахову орієнтацію й отримує першу академічну кваліфікацію (проміжний диплом DEUG). Другий цикл є циклом поглиблення і фахової підготовки (2-3 роки) й сам підрозділяється на два стадії з наданням "лісанс" і "метріз" (див. пункт “Кваліфікації”). Третій цикл дуже спеціалізований і готує до початку серйозних наукових досліджень. Прийом на нього за конкурсом, тривалість навчання — рік.
Конкурсний також вступ на докторські студії, які завершуються захистом дисертації й отриманням кваліфікації "доктор".
Викладачі поділяються на три категорії: професори (еквівалент наших професорів і доцентів), лектори і асистенти. Хоч середня зарплата викладацького персоналу нижча, ніж у колег з аналогічними дипломами у промисловості, цей вид праці виявляється привабливим через помірні навчальні навантаження у поєднанні з високим рівнем академічної свободи і соціальної захищеності. Прийом конкурсний, бо кількість претендентів перевищує кількість вакантних місць.
Закон визначає тривалість робочого тижня викладача у 39 годин. За рік має набратися 128 год. лекцій, або 192 год. семінарських занять чи 228 год. керування лабораторними роботами.
4.Визнання закордонних кваліфікацій та навчання іноземців.
Франція підписала практично всі міжнародні конвенції про визнання і має двосторонні угоди з багатьма країнами. Процедура визнання визначається наказами Міністерства освіти, які враховують конвенції та угоди і повідомляють остаточне рішення про визнання університетом та іншим ВНЗ, тому кандидати повинні безпосередньо звертатися до керівництва обраного закладу. Через специфічність системи освіти Франції найчастіше вони отримують часткове визнання і для остаточного зарахування повинні виконати додаткові умови.
Відтак, іноземцям незрівнянно легше опинитися у «безконкурсних» і відкритих університетах, ніж конкурувати з французами, які багато років готувалися до вступу в ту чи іншу Велику Школу, тому понад 95% іноземців навчається у державних університетах.
Допуск на перший курс французьких університетів ліберальний і стосовно закордонних шкільних атестатів. Так, хоч тривалість середньої освіти в Україні помітно менша, ніж у Франції, вона дає дозвіл на початок навчання на підставі нашого шкільного атестата (чи еквівалентного документа), оскільки він дає право на доступ до українських університетів. Ця помітна поблажливість контрастує зі значно вищими вимогами до тих, хто бажає у Франції продовжити розпочату в українському ВЗО вищу освіту. В цьому разі (й майже баз винятків) наш студент змушений розпочинати "знизу" і втрачати 1,2 чи й 3 роки. Рішення у цьому випадку приймає не Амбасада, а ректор французького ВЗО після отримання від українського позивача повного комплекту документів з детальною інформацією про зміст і обсяг вивчених ним дисциплін, отримані за них оцінки тощо. Тому продовжувати навчання у Франції краще на основі обмінів нашого ВЗО зі спорідненим французьким, коли умови обміну й правила допуску визначені угодою між двома закладами.
Франція для більшості студентів-іноземців була й залишається однією з найпривабливіших країн як для короткого чи довгого стажування, так і для отримання повної освіти, оскільки майже всі вони навчаються у державних університетах, де їхня частка сягає 8-9%.
Освіта представлена у довідниках міжнародних організацій (00Н, ЮНЕСКО, Ради Європи, Європейського Союзу), у базі даних TRACE, ORTELIUS, в Internet тощо. Франція є учасником усіх значних проектів з розвитку мобільності в освіті (SOCRATES, LEONARDO тощо), ресурси яких можуть полегшити набування освіти в її ВНЗ.
Іноземець повинен відповідати трьом вимогам: засвідчити знання мови. мати грант чи оплатити навчання, добитися визнання свого документа про освіту від того закладу, де він збирається вчитися.
Враховуючи порівняну легкість французької мови для вивчення, екзамени з неї складають без надмірних ускладнень. Чимало кандидатів взагалі звільняються від них через застосування французької мови в їх країні (Африка, деякі країни Європи тощо), чи тому, що вони вчилися у закладах, де частина предметів викладалася цією мовою. Більшість французьких університетів мають мовні курси різного виду і тривалості для іноземців. Усі вони платні. У французьких ВЗО інші мови практично не використовуються. Детальнішу інформацію щодо можливостей вивчення вами французької мови у нас чи у Франції можна отримати в її Амбасаді.
Досить серйозні іспити доводиться складати для вступу на навчання у неуніверситетському секторі вищої освіти, який використовує селекцію абітурієнтів.
Під час вступу в університети бар'єри зводяться до мовного екзамену (проводяться у лютому у рідній країні студента-іноземця) для тих, хто хоче навчатися у майже 80 університетах Франції. Частина українських позивачів може отримати запрошення на складання тестів з тих дисциплін, на вивчення яких вони претендують у Франції. Місце і дату складання визначає французька сторона. Ви повинні мати надійний зв'язок з працівниками Амбасади Франції, які працюють з вашими документами. Вони порадять вам як слід діяти, якщо 15 квітня відмову пришле 1-й університет, а до 15 травня — ще й другий.
Річні видатки за навчання у державних закладах у 1994/95 навчальному році були в межах 350-400 доларів США, а в недержавних — 2000-6000 доларів. Якщо іноземець прибуває з країни, яка не має відповідної угоди про обмін студентами, то слід приготувати ще 500-1000 доларів на медичне й соціальне страхування. У вказані суми не входить решта видатків: житло (дешевше на периферії), їжа, транспорт, матеріали (середній для Європи рівень цін).
Чимало іноземних студентів отримують ту чи іншу фінансову допомогу