процесі виховання багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, учнівської та студентської молоді, їх психологічних, національних і релігійних особливостей; —
культуровідповідність виховання — органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними та прогресивними родинно-побутовими і релігійними традиціями, з народним мистецтвом, традиціями і культурами інших народів світу, забезпечення духовної єдності, наступності та спадкоємності поколінь, зв'язок виховання з життям; —
активність, самодіяльність і творча ініціатива учнівської молоді, поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів, утвердження життєвого оптимізму, розвиток навичок позитивного мислення; —
демократизація виховання — розвиток різноманітних форм співробітництва і встановлення довір'я між вихователями і вихованцями, повага до суверенітету особистості дитини, розуміння її запитів та інтересів; — гуманізація виховання — пріоритет завдань самореалізації особистості вихованця, створення умов для вияву обдарованості і талантів дітей, формування гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої, милосердної; —
безперервність і наступність виховання — досягнення цілісності і наступності у вихованні, перетворення його у процес, що триває впродовж усього життя людини; —
нероздільність навчання і виховання, що полягає в їх органічному поєднанні, підпорядкуванні змісту навчання і виховання формуванню особистості; —
єдність навчання і виховання — розвиток і формування особистості, опанування нею національної і світової культури здійснюється як єдиний процес, що передбачає одержання знань, вироблення ставлення та цінностей, які, врешті-решт, обумовлюють світогляд та ідеали людини; —
диференціація та індивідуалізація виховного процесу — врахування у виховній роботі рівнів фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку вихованців, стимулювання активності, розкриття творчої індивідуальності кожного; —
гармонізація родинного і суспільного виховання — організація педагогічного всеобучу батьків, об'єднання і координація виховних зусиль усіх суспільних інституцій.
Основні напрями виховання
Реалізація основних завдань і принципів виховання у національній системі освіти здійснюється за кількома пріоритетними напрямками.
Патріотичне виховання — формування патріотичних почуттів означає вироблення високого ідеалу служіння народові, готовність до трудового та героїчного подвигу в ім'я процвітання української держави. Воно покликане формувати громадянина-патріота, сприяти глибокому розумінню громадянського обов'язку, готовності у будь-який час стати на захист Батьківщини, оволодівати військовими і військово-технічними знаннями, спонукати до фізичного вдосконалення, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії українського народу, його Збройних Сил.
Правове виховання — формування правової культури — прищеплення поваги до прав і свобод людини і громадянина, Конституції, державних символів (Герба, Прапора, Гімну); знання й дотримання у поведінці Законів України; активна протидія особам та установам, що порушують закони, завдають збитків державі, зазіхають на територіальну цілісність і незалежність України.
Моральне виховання — прищеплення й розвиток моральних почуттів, переконань і потреби поводити себе згідно з моральними нормами, що діють в суспільстві; опанування духовної культури людства, нації, найближчого соціального оточення; наслідування кращих моральних зразків своєї родини, українського народу, загальнолюдських моральних цінностей.
Цілісний процес виховання передбачає художньо-естетичну освіченість і вихованість особистості. Виховуючи у молоді естетичні погляди, смаки, які ґрунтуються на народній естетиці та на кращих надбаннях цивілізації, національне виховання передбачає вироблення умінь власноруч примножувати культурно-мистецьке надбання народу, відчувати й відтворювати прекрасне у повсякденному житті.
Трудове виховання — формування творчої, працелюбної особистості, умілого господаря, що володіє відповідними навичками та вміннями, професійною майстерністю, на основі сучасних знань про ринкову економіку може самостійно віднайти застосування власним здібностям у системі виробництва, науки, освіти.
Фізичне виховання — утвердження здорового способу життя як невід'ємного елементу загальної культури особистості. Повноцінний фізичний розвиток особистості, формування її фізичних здібностей, зміцнення здоров'я, гармонія тіла і духу, людини і природи — основа фізичного виховання.
Екологічне виховання дітей та молоді передбачає формування екологічної культури особистості, усвідомлення себе частиною природи, відчуття відповідальності за неї як за національне багатство, основу життя на землі, залучення вихованців до активної екологічної діяльності, нетерпиме ставлення до тих, хто завдає шкоди природі.
Розглянуті напрями виховання тісно взаємопов'язані, доповнюють один одного, мають самостійне теоретико-методологічне значення. Разом з тим, усі вони утворюють цілісну систему національного виховання.
Особливості виховання на різних рівнях освіти
Специфіка діяльності кожної з виховних установ обумовлює специфічний зміст, завдання і методи, що реалізуються разом із загальними завданнями національної системи освіти.