За призначенням:

1. Лічилки-задачі;

2. Лічилки для вибору ведучого;

3. Лічилки для вибору учасників гри.

Для композиції лічилки властиві такі форми: зачин, який виражається найчастіше в рахунку; процес, який починається фактично від самого зачину, тримається за нього і розвиває тему; вихід.

Не менш цікаві зразки неігрового дитячого фольклору, до якого належать скоромовки, дражнилки та фольклорні твори інших жанрів, які діти використовують поза ігровими ситуаціями, у побуті тощо.

Так, скоромовка — весела і віртуозна гра у швидке повторення віршів і фраз, які складно вимовляти без належної практики. Краса скоромовки полягає у тому, що з першого разу її взагалі важко промовити. Адже за правилами гри скоромовку не читають, а повторюють зі слуху, що значно важче. Гра полягає не тільки в тому, щоб дібрати важкі для вимови звукосполучення, а й у плутанині, у постійній перестановці звуків.

У наступній групі скоромовок складність полягає у дзеркальному повторенні двох майже однакових слів («Охрім осипнув, Осип охрипнув»), що створює примхливий малюнок звукового руху.

В іншій групі своя гра звуків і слів. У цих скоромовках потрібно повторити слово, складене з декількох слів або з одного кореня і декількох префіксів і суфіксів.

Це і корисні граматичні вправи, що тренують дитину в правильному, осмисленому вживанні частин мови і частин слова, і одночасно — улюблена гра у словотворення.

Задовго до того, як буде вивчене значення відмінкових закінчень, тимчасових дієслівних форм тощо, дитина вже зараз у грі й через гру засвоює складні смислові відтінки мови, її структурні одиниці.

Що ж допомагає дитині впоратися з усіма труднощами, загадками, каверзами скоромовки? Передусім — її смислова організація. На відміну від лічилок, у скоромовці немає «нісенітниці», немає абсурдних словосполучень. Скоромовка найчастіше передає картину знайомих реалій повсякденного побуту. Кожна дія, вказівка, визначення в скоромовці має сенс.

Наступна особливість скоромовок — її складна ритміка. Кожен звук, звукосполучення і слово скоромовки підпорядковані ритму і створюють ритм. Майже будь-яку скоромовку можна записати як двовірш або чотиривірш.

Принципи скоромовки — це глибинні поетичні закони. Такі властиві поезії звукові механізми як асонанс, консонанс, дисонанс, алітерація мають безпосередній зв'язок із народною скоромовкою.

Дитячі дражнилки, які часом пов'язують з ігровим дитячим фольклором — утішками, лічилками, небилицями — водночас є окремим жанром. Вони висловлюють негативний аспект у сприйнятті дітьми навколишньої дійсності.

Життя дітей з різних причин пронизане не тільки радісними, веселими, щасливими переживаннями. Тому серед мотивів дитячого фольклору зустрічаються сильні відчуття смутку, образи, неприязні, огиди, ненависті й злості. Відвіку народна мудрість давала вихід негативним емоціям дитини у слові, яке супроводжували рухи, стрибки, гримаси — у дражнилках. Звичайно, звичка всіх передражнювати завжди зустрічала опір. Але наявність дражнилок, їх різноманітність і цензурний характер — показник здорових відносин у дитячому колективі, здатності до адаптації без втручання дорослих і без фізичної розправи.

Народна дражнилка всім своїм ладом призначена для того, щоб поставити на місце кривдника, виказати своє ставлення до неприємних відхилень у поведінці, звичках, зовнішньому вигляді. Без дражнилки гра і життя дитини втрачають часом гармонійність, а часом і справедливість.

Ефект дражнилки розрахований на багатократне докучливе повторення одних і тих самих римованих рядків.

Дражнилка виникає як своєрідне додавання до імені дитини римованого прізвиська або співзвучного слова («Іван-барабан»), або варіації імені («Катеринка-Катерина»). Приєднання до повтору або прізвиська декількох римованих рядків перетворює прізвисько в дражнилку. Зміст таких віршів найчастіше не має ніякого зв'язку з предметом суперечки або мотивом, що спровокував зіткнення дітей. Дитяча дражнилка, висміюючи і засуджуючи погані схильності і вчинки дитини, лише у виняткових випадках прямо називає її злодієм, боягузом, ледарем, ненажерою.

Зміст традиційної народної дражнилки — нісенітниця, безглуздість. В утішках і небилицях гра слів, значень і образів спрямована на дійсність поза дитиною, на знайомі предмети і явища, уявне спотворення яких приносить їй задоволення. У дражнилці всі спотворення — звукові, смислові, образно--дієві — спрямовуються на ту дитину, котру мають дратувати. Саме в цьому спрямуванні відвертого безглуздя, нісенітниці, абсурду і закладена емоційна сила дражнилки, її образа.

Дитині приписують або нісенітні риси зовнішності («Ноги-тростинки»), або неможливі й безглузді в реальному житті вчинки («На купину сіла, комарика з'їла»).

Такий самий відтінок насмішки, несхвального ставлення додають дражнилці дії, що мають негативні наслідки для дитини або для оточуючих («Мирон ворона купив, три копійки заплатив»).

Отже, основний закон побудови дражнил-ки, що робить її водночас смішною та образливою, — це порушення звичного порядку речей, визнаної норми поведінки, зовнішності щодо конкретної дитини. Дражнилка схильна до перебільшення і зменшення, настирливого повторення, до нісенітниці, безглузддя.

На цій властивості дражнилки заснована етична форма гри. Якщо діти використовують дражнилку, то вони попереджають товариша про зроблену ним помилку в грі, про поганий вчинок. Оскільки осміянню за допомогою дражнилки може піддатися кожен, вона дає змогу бачити ту межу, за якою закінчуються попередження і насмішка і починається знущання. Дражнилка вчить дітей помічати погане, несправедливе, непривабливе, вона вчить слухати слова і добирати інші за співзвуччям і значенням, вона розвиває чутливість до безглуздих ситуацій в житті і комунікативній ситуації.

Після знайомства зі словесними іграми-дія-ми (дражнилками, лічилками утішками), звернемося безпосередньо до словесної гри — гри в слова і із словами. Предметом гри тепер стає саме слово у всіх його формах і значеннях, а сама гра вбирає в себе всі прийоми, всі правила ігор-дій зі словом і перетворюється на гру розуму, уяви, фантазії, звукових і образних асоціацій. Це поетична літературна