Словесна гра починається з простих маніпуляцій зі словом і поступово переходить до його смислових таємниць і глибинних мовних зв'язків.

Незрозуміла мова — поширена словесна гра дорослих, яка перейшла до дітей. Проста форма створення незрозумілої мови — додавання після кожного складу в слові одного і того ж звукосполучення.

Діти захоплюються такими іграми, коли вчаться виражати переживання, спостереження, відносини, і мимоволі дошукуються до значення слів і флексій.

Наступна поширена гра — звуконаслідування.

Коріння багатьох форм дитячого фольклору має глибоку історію. Серед них заклички і примовки, мабуть, найстародавніші. Вони народжені язичницькою вірою у всемогутні сили природи і мають на меті використати магію слова для того, щоб викликати благотворний вплив природних стихій або попередити їх згубну силу.

Пов'язані з найдавнішими ритуальними обрядами служіння природним стихіям, зак-лички і примовки багато століть залучали дитину до закономірностей землеробського побуту. Кожна природна стихія, кожне природне явище відобразилися в них як чудова сила, до якої зверталися з проханнями про врожай, благополуччя, процвітання.

Заклички — це невеликі пісеньки, призначені для виспівування групою дітей. Часом вони супроводжуються ігровими діями, які імітують процес селянської праці.

Всі явища і сили природи функціонують у закличці як живі істоти. Дитина сама вступає з ними в контакт, змову: сонце просить про щедре літо; грім — не лякати худобу; дощ — поливати; обіцяє за справну роботу подарунок.

Незвичайні властивості явищ природи подано в закличці як перелік тієї благодаті, тих дарів, яких від них чекають і які вони дійсно несуть.

Закличка — не просте звернення до природних стихій, а виражена в слові, ритмі, інтонації гамма відчуттів — переживання, захоплення, ніжність. Емоції радості, довіри, переконаності в хорошому закладені в самій структурі вірша — у хвилеподібних повторах, у зміні картинок-прохань, у ритмі — жвавому, завзятому, у звучанні кожного рядка, кожного слова.

Усі явища природи мають закріплені за ними ласкаві імена — сонечко золоте, весна красна, червоне літечко.

Закличка створює в дитині віру у важливість і значущість слова. Ця віра зміцнюється самою дією заклинання.

Примовки — невеликі вірші з двох-чоти-рьох, рідко восьми рядків. Це барвисті, яскраві словесні картинки, що становлять світ повсякденних вражень дитини: все те, що оточує її в будинку, у дворі, на вулиці. Предмети домашнього ужитку і господарства, роботи в будинку, в дворі і в полі змальовані гранично стисло, тільки у визначальних рисах.

Примовки позбавлені описовості й моралі. Слово в них передає звук, рух, колір, об'єм і навіть смак.

У багатьох примовках предмети і дії ніби зміщені щодо реальності, дещо незвичайні, трохи безглузді.

Також примовка пропонує дітям побачити смішне в житті і навчитися смішне передавати в слові. Гумор безглуздих питань, пропозицій і припущень — стихія цих віршів і пісеньок. Але примовка зберігає серйозну інтонацію, надаючи можливість слухачеві самому розібратися, смішно йому чи ні.

Примовка — це й інтимне спілкування з природою наодинці. Такі примовки будуються за принципом прохання-побажання.

Звертаючись до птахів під час весняного й осіннього перельоту, дитина вчиться розрізняти в повсякденних буднях це дивовижне природне явище, починає сприймати його як подію, підлаштовує звуки своєї мови під пташиний щебет і крик.

Примовки під час ігор — це своєрідні прохання до природи про співучасть, допомогу. Вони звернені до вітру, води тощо. У них закріплені необхідні для всіх гравців правила гри, які часто застерігають про нещасний випадок. Наприклад, не захлинутися при пірнанні. Вони вчать дітей бути уважними до своїх дій, перевіряти дії правилами, строго дотримуватися правил.

Кричалки — новий рівень творчого спілкування дитини зі світом. У цьому жанрі виражаються дитячі переживання та емоції: радість, щастя, захоплення, захват, здивування тощо.

Кричалки — це емоції та переживання дитини, відображені у слові.

Поетична форма кричалок споріднена з дитячим фольклором. Ця спорідненість базується на емоційному ставленні до повсякденних подій дитячого життя: вставання, умивання, одягання, до священного для дітей ритуалу гри. І в цьому значенні вони є насущною необхідністю і потребою дитини. Сама природа кричалок, визначення цього жанру підказують, що кричалки потрібно співати, кричати, верещати, підкоряючись переливам їх жвавого, дзвінкого, примхливого ритму.

Серед народних віршів для дітей велику групу становлять такі, змістом яких є явна нісенітниця, безглуздість. Але нісенітниця ця має особливі властивості. Вона підкоряється певному правилу. Дитина сприймає безглузді вірші саме як нісенітницю, небилицю, ні на хвилину не сумніваючись, що в житті так не буває. Коли дитина вже засвоїла інформацію про характер предметів, ознаки явищ, послідовність зв'язків між ними, вона дозволяє собі довільно поводитись з тим, що стало надбанням її розумового життя. Це своєрідне випробування на міцність знань.

Переклади з англійського, німецького, французького фольклору свідчать про поширеність цього жанру, який існує не одну сотню років.

Багато безглуздостей починаються з вказівки на чудо, а потім йде перелік пустотливих і дивовижних відхилень від загальновизнаної форми.

Дитині приємно усвідомлювати, що вона розумна: їй відомо, як усе є насправді. Самоствердження необхідне дитині в її щоденному пізнанні світу. Закономірне виникнення цього відчуття — достоїнство цього жанру.

Безглуздості, нісенітниці, небувальщини — прекрасний засіб для виховання і розвитку відчуття гумору, здорова їжа для дитячої душі, яка задовольняє ненаситну потребу дитини в радості.

Діти у процесі свого розвитку не залишаються осторонь під час виконання дорослими традиційного фольклору. Деякі фольклорні жанри, наприклад, ліричні пісні, частівки, загадки — важливі також і для дитячої аудиторії. Ці жанри переходять у дитячий фольклор і сприяють розумовому