Особливе місце в дитячому фольклорі належить загадці. Все, що раніше було для дитини предметом знайомства і відстороненого спостереження, що становило фон і простір її життя, стає предметом загадування. Для загадки немає дрібниць, немає нічого нецікавого. Найбільше загадок про небесні світила і явища природи, предмети домашнього ужитку, різні форми і знаряддя праці.

Загадка — гра в пізнавання, відгадування, викриття того, що заховано і приховано, що представлене в іншому образі, іншій якості.

Багато загадок сучасні діти і навіть дорослі відгадати не можуть, оскільки вийшли з ужитку речі, форми і знаряддя праці, що були предметом загадування.

Фантастичність образу в загадці зовсім інша, ніж у примовках, безглуздостях, лічилках. Якщо в останніх предмету могли бути приписані будь-які якості, то в загадці перераховані тільки такі, які властиві відгадці. Фантазія, незвичність потрібні загадці, щоб слухач задумався, звернув свою увагу на предмет або явище.

Образність, несподіваність зіставлення, нестандартність мислення — цьому вчать дитину загадки. Загадка є важливим атрибутом чарівних казок. Знання загадок не тільки розвиває пам'ять, а й виховує поетичне відчуття, готує дитину до сприйняття літератури.

Деякі зразки дитячого фольклору є цікавою підгрупою ліричних народнопоетичних творів. Для дітей наймолодшого віку дорослі виконують колискові пісні, а згодом — утішки.

У прадавні часи колисанки відігравали магічну роль, оберігаючи немовля від хвороб та нещасть. Тематика колискових пісень дуже широка. У них часто присутній образ кота. Часом функцію колискових виконують інші пісні — жартівливі, ліричні, обрядові, баладні. Спільною рисою усіх колискових пісень (як і тих, що виконують їх функцію) є такий спосіб ритміки, який відповідає фазам руху колиски при похитуванні, спокійний мелодичний малюнок, тембр.

Цікавим і малодослідженим жанром дитячого фольклору є страшилки. Діти часто розказують про події, свідками або учасниками яких вони були (втім, це можуть бути вигадані події). У цих розповідях помітне місце займають образи народної міфології. Носіями зла часто є батьки, як і в садистських куплетах. Серед дитячих міфологічних розповідей можна знайти тексти, сюжети, мотиви яких властиві традиційному фольклору (про чорта, русалку тощо). Міграція нових сюжетів у дитячі страшилки відбувається з наукової фантастики, фільмів жахів тощо.

Сміх займає в житті дитини важливе місце. Як і трагічне, він є способом пізнання світу. Веселі оповідки знають і переказують практично всі діти. Навіть часом не розуміючи їх суті, діти прагнуть осмислити і відтворити в своєму середовищі картини дорослого життя. Анекдот — це коротка усна розповідь із дотепним епілогом. В анекдоті є одна або декілька сценок, пов'язаних єдиним значенням у формі невеликого сюжетного тексту.

Є сенс говорити і про властиву дитячому фольклору «анекдотичну казку», в якій виділяється умовно такий тематичний ряд: анекдоти про дурнів, хитрунів, шахраїв, злих і невірних дружин тощо.

У дитячих анекдотах часто йдеться про дурнів, простаків, які у своїх діях порушують елементарні закони логіки. Абсурдними і комічними можуть бути і вчинки героїв, і обставини, в яких вони діють. Для таких анекдотів характерний стислий виклад, в них немає описів, кількість другорядних членів мінімальна. Як тільки текст розказується барвистіше і в ньому використовуються деякі сюжетні формули, він отримує риси казки. Про популярність того чи іншого анекдоту можна судити по кількості зібраних варіантів тексту, і по кількості анекдотів певної групи.

Частина текстів запозичується у дорослих і старших приятелів. Деякі з них діти адаптують до свого сприйняття і поняття про комічне, частина запозичується без змін і не завжди є зрозумілою дітям. Але знати і розказувати такі анекдоти — майже традиція.

Слухаючи анекдоти, діти пізнають комічне. Як довели дослідження, діти з різним рівнем розвитку реагують на анекдоти по-різному. Чим старші діти, тим більший вплив дорослого фольклору вони отримують.

Героями дитячих анекдотів стають персонажі мультфільмів і кінофільмів, учасники різних культурних подій тощо. На цьому рівні можна аналізувати характер масової культури певної нації.

Можливий розподіл анекдотів на однокомпонентні та сюжетні. Діти безумовну перевагу надають анекдотам сюжетним. Відбувається це, очевидно, тому, що слухач такого анекдоту має час «включитися» в його тему, зрозуміти і оцінити комізм, укладений в нього. Анекдоти однокомпонентні вимагають від слухача миттєвої реакції на комічне, і не всі діти на неї здатні.

Більшість анекдотів починається з опису ввідної ситуації з передбачуваною реакцією героїв і слухачів. Герої існують в різноманітних ситуаціях, далі відбуваються дії, адекватні їхньому розумінню ситуації. Слухач сміється над ситуацією і над героями, які цією ситуацією не володіють. Іноді доводиться сміятися і від певної несподіванки, коли сам слухач спершу не може збагнути, що сталося в розповіді.

Діти із задоволенням діляться між собою анекдотами, хороші оповідачі користуються популярністю серед друзів. Анекдоти поширюються швидко. Цьому сприяє активне спілкування дітей.

Можливо, жанр оповідки з чорним гумором, який існує в дитячому середовищі, виник на ґрунті анекдоту, небилиці й казки. Увійшовши до існуючої традиції чорного гумору, цей жанр налічує десятки, якщо не сотні, текстів. Чорний гумор завжди привертав дітей, і в їхньому репертуарі такі твори функціонують.

Зміст «садистських куплетів» часто побудований на порушенні заборони дорослих, їх можна порівняти з небилицею, комічний ефект якої заснований на суперечності між поведінкою і почуттями його героїв та моральними нормами і принципами. Їх поширеність пов'язана також із загальною дегуманізацією суспільства. Сьогодні «садистські куплети» втрачають популярність, пік якої припав на останню чверть ХХ ст.

Дитячий фольклор на жанровому рівні виявляє певні специфічні ознаки щодо вживаності: найактивніше серед усіх жанрів побутують колискові та утішки