Реферат на тему:

“Конкурентоспроможність України

в галузі освітніх послуг”

ПЛАН.

1. Мета роботи

2. Постановка проблеми

3. Аналіз проблеми.

4. Пропозиції до розв’язання проблеми

5. Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив

6. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями

7. Необхідні ресурси та умови

1.

МЕТА РОБОТИ.

Основою і передумовою розвитку людини є освіта, отримані вміння та навички. Їх успішна та ефективна реалізація формує конкурентноспроможного учасника ринку. Тобто розширення пропозиції та диференціювання спектру товарів та послуг, представлених на ринку, об’єктивно зумовлюють відповідні процеси і в галузі освіти, починаючи від дитячих садків і закінчуючи ступенем МВА.

Метою цієї роботи є аналіз ринку освітніх послуг України, визначення проблем та пріоритетів розвитку цієї галузі на сучасному етапі, і – як висновок - оцінка конкурентноздатності української освіти на регіональному та міжнародному рівнях.

1.

В основному законі нашої держави – Конституції України – зазначено право на одержання безоплатної освіти, гарантоване державою. Проте не секрет, що навчання в багатьох випадках є оплачуваним – чи то офіційно, чи то хабарями ( “особливість національної освіти“ – змога купувати диплом). Звичайно, ринок освітніх послуг досить місткий і наповнити його повністю державним коштом за рахунок бюджетних видатків неможливо. Можливим варіантом може бути навчання в кредит.

В умовах ринкової економіки та жорсткої конкуренції важливо не лише надавати “солідний багаж“ знань, а й готувати учнів до життя, формувати ринкову ментальність. Важлива якість отриманих знань, яка має забезпечуватись відповідністю навчального закладу виробленим державою стандартам. Це дозволить зорієнтуватись серед великої кількості нещодавно створених освітніх установ. Окрім того реформування освітньої системи України має на меті наблизити її до європейських стандартів, зробити наш диплом “ліквідним“.

Теза “навчання впродовж життя“, прийнята щодо освіти в Україні, має стосуватися не лише учнів, але й вчителів та вихователів. Потрібно створити умови, що б стимулювали викладача підвищувати власну кваліфікацію, працювати над собою. Звичайно, не останню роль має відігравати матеріальне заохочення, яке на сучасному етапі у державних школах майже відсутнє.

2.

Освіта в Україні має складну структуру європейського типу і включає дошкільну і середню освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну. Відповідно до реформування соціально-економічної системи країни в цілому, змінююється і пропозиція в сфері освіти. Поряд з удосконаленими навчальними закладами на базі колишніх державних, з’являються приватні пропозиції. Активно організовуються профільні дитсадки з пріоритетним розвитком певного напряму, запроваджуються авторські програми (сьогодні їх в Україні функціонує 17.2 тис). Значно зросла кількість навчальних закладів, які пропонують отримання середньої освіти певного спрямування, з поглибленим вивченням певних дициплін (всього існує21.6 тис. навчальних закладів, у т. ч. 273 гімназії,232 ліцеї, 25 колегіумів). В галузі вищої освіти чиненайбільший ступінь конкуренції: мережа вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації налічує 664 , ІІІ-ІV - 315 закладів, серед них 106 університетів, 59 академій, 150 інститутів. Новою пропозицією на українському ринку освіти є бізнес-освіта, різноманітні тренінгові та консультаційні послуги.

Якщо розглядати видаткову структуру бюджета в галузі освіти, то маємо таку структуру видатків на 2000 рік у відсотках: дошкільна освіта 2.9% загальних витрат на освіту, середня та позашкільна освіта – 2.8%, професійно-технічна освіта – 21.03%, вища освіта – 67.6%, післядипломна – 17.22%. Тобто, найбільші відрахування спрямовані на сфери, де готують майбутніх фахівців.

Слід зазначити, що ці відсотки в реальному грошовому еквіваленті все ж таки не є достатніми для забезпечення належної матеріально-технічної бази освітніх закладів, залучення до викладання фахівців та забезпечення належної кількості посібників та підручників. Саме тому останнім часом створюються освітні заклади приватної форми власності, котрі самі аккумулюють кошти для власного функціонування.

На сьогодні виникає проблема довіри до новостворених установ. Якщо заклади початкової та середньої освіти в основному подолали цю проблему (як основний критерій – рівень довіри батьків, які вважають престижним навчати дитину у приватній школі), то вищі приватні навчальні заклади ще не встигли зарекомендувати себе досягненнями своїх випускників. Потенційні роботодавці надають перевагу державним ВНЗ, а серед причин недовіри – залежність наявності та кольору диплома від кількості грошей студента ( а точніше, його батьків).

Отже, варто докладніше розглянути конкурентноздатність в галузі вищої освіти, а також проаналізувати можливі перспективи таких нових для українського ринку освітніх пропозицій, як бізнес-освіта та дистанційна форма отримання освіти.

3.а Вищі навчальні заклади.

Ринок освітніх послуг у галузі вищої освіти є достатньо привабливим, що зумовлено значною його місткістю (попит переважає пропозицію). А також можливістю отримання прибутків .

Перші три ВНЗ, що є лідерами у сумарному рейтингу, сформованому на основі оцінок експертів, посіли перших три місця і в рейтингу, сформованому на основі оцінок молоді. Тільки Національний технічний університет “Київський політехнічний інститут“ за оцінками експертів посідає друге місце, а Національний університет “Києво-Могилянська академія“ – третє, за оцінками ж молоді – навпаки. Спостерігається значний відрив у сумі набраних балів цих трьох лідерів (особливо це стосується національного університету ім. Тараса Шевченка) від решти.

Основним показником конкурентноздатності певного ВНЗ може слугувати зацікавленість потенційних роботодавців у випускниках саме цієї установи. Так, опитування роботодавців показали, що рівень популярності того чи іншого ВНЗ залежить від наявності в ньому престижних факультетів. Наприклад, вважають, що найкращих економістів та юристів готують НаУКМА та університет ім. Т Шевченка; кваліфікованих