Тобто основною проблемою такої форми навчання в Україні за умов не досить активного використання ресурсів Інтернет (особливо по регіонах) є складність з отриманням інформації.

4. ПРОПОЗИЦІЇ ДО РОЗВ’ЯЗАННЯ ПРОБЛЕМИ.

- Реформи у фінансуванні освіти.

-

-

5. ОБГРУНТУВАННЯ ПРОПОЗИЦІЙ ТА ВИБІР АЛЬТЕРНАТИВ.

Я вважаю, що розпочинати певні вдосконалення, звичайно, потрібно на ентузіазмі, проте підкріпленому матеріально. Важливим джерелом забезпечення галузі є організація економічної діяльності закладів освіти.

В системі дошкільного дитячого виховання це здійснюється за рахунок планих послуг на основі неприбуткової діяльності дошкільних закладів. При цьому плата за утримання дітей в дошкільних закладах вираховується із сукупного доходу сім’ї і не підлягає оподаткуванню. Бюджетні асигнування виділяються у вигляді цільових субсидій окремим сім’ям на оплату перебування їх дітей у дошкільних закладах.

Загальна середня освіта фінансується державою і одночасно використовує усі можливості недержавного сектору. Доходи батьків, спрямовані на оплату навчання у приватних школах, гімназіях, ліцеях, тощо як і спонсорські внески суб’єктів комерційної діяльності, звільняються від оподаткування. Надходження додоаткових коштів на обсяги бюдженого фінансування не впливає.

Професійно-технічна освіта переорієнтується на виконання замовлень конкретних суб’єктів господарювання і фінансується за рахунок їх коштів.

Вища освіта фінансується виходячи як із суспільних, так і індивідуальних потреб. Суспільні потреби забезпечуються через державне замовлення з виділенням відповідних бюджетних асигнувань, які розподіляються на конкурсних засадах. Індивідуальні потреби забезпечуються за рахунок платного навчання, у тому числі впровадження оплати за рахунок державних безвідсоткових кредитів під отримання освіти.

Важливою передумовою конкурентноспроможності національної системи освіти є традиція грунтовної та якісної освіти. Насьогодні важливим є наблизити українську освіту до міжнародних стандартів, збагативши її практичними аспектами, насамперед, через зрозумілу та прозору систему державної аккредитації.

Звичайно, все вище зазначене має бути правомірним, а відтак – потрібні нові розробки в законодавстві стосовно галузі освітніх послуг.

6. ЗДІЙСНЕННЯ ПРОПОЗИЦІЙ УРЯДОВИМИ ТА НЕУРЯДОВИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ.

Управління освітою здійснюється державними органами управління та органами громадського самоврядування. До державних органів управління вищою освітою належать: Міністерство освіти і науки України; центральні органи виконавчої влади України, яким підпорядковані навчальні заклади освіти; вища атестаційна комісія України; державна акредитаційна комісія.

Ці установи здійснюють керівництво у сфері освіти,беруть участь у визначенні державної політики у сфері освіти, науки, професійної підготовки кадрів; розробляють програми розвитку освіти, державні стандарти; забезпечують зв'язок із закладами освіти, державними органами інших країн з питань, які входять до їх компетенції; проводять акредитацію вищих та професійно-технічних навчальних закладів, видають їм ліцензії, сертифікати; організовують атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань.

Органами громадського самоврядування в освіті є: Всеукраїнський з'їзд працівників освіти; загальні збори колективу навчального закладу; районні, міські, обласнї конференції педагогічних працівників; з'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим.

Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції щодо формування державної політики у сфері освіти.

В Україні діють також інші неурядові організації з залученням іноземного капіталу. Серед найвідоміших міжнароднийфонд “Відродження“ (частина мережі фондів Сороса), British Counsil, Французький культурний центр. Всі вони є міжнародними благодійними організаціями, що фінансують проекти, які сприяють національному відродженню та демократизації освіти, підтримують різноманітні програми, надають гранти.

7. НЕОБХІДНІ РЕСУРСИ ТА УМОВИ,

Український ринок освітніх послуг має всі передумови для розвитку, але обов’язковою умовою є реформи у фінансуванні освіти. Насамперед, за рахунок розвитку приватної освіти, а також залучення кредитів для навчання, створення та функціонування спеціальних накопичувальних та страхових фондів.

Наш викладацький склад є досить кваліфікованим, проте без матеріальних стимулів, нормальної матеріально-технічної бази, доступу до інформаційних ресурсів та забезпечення учбовою літературою, спостерігатимемо відтік талановитих викладачів за кордон, або ж зростання рівня корумпованості, а відтак – диплом перетвориться з показника рівня освіти на показник рівня доходів.

Зміни та реформи мають бути продекларовані урядом та бути законодавчо закріпленими.

8. ВИСНОВКИ.

Підсумовуючи огляд ринку освітніх послуг в Україні, слід зазначити, що конкуренція на цьому ринку досить значна. Що ж стосується конкурентноздатності, то є підстави говорити про неї у регіональному масштабі (принаймні в певних галузях освіти), та передумови її формування в глобальному масштабі. Серед іншого це інноваційні та високваліфіковані вчителі та викладачі, поєднані зтрадиціями грунтовної теоретичної освіти.

Проте є деякі аспекти, що потребують нагальної уваги: реформи у фінансуванні та менеджменті освіти. Вживаючи вираз “ринок освітніх послуг“, слід розуміти, що якщо початкова та базова середня освіта є обов’язковими, то вища та післядипломна освіта є конкурсними, а в Україні зараз виникає реальна загроза знецінення диплому, перетворення його на папірець, що купується та продається.    

Список використаної літератури

1. Куда пойти учиться, №5, 2001

2. «Менеджмент образования в Украине. Состояние и перспектива развития»//Бизнес-Академия, №7, 2001

3. «Освіта – ХХІ століття»//Шлях освіти, №5, 2001

4. «Неликвидний диплом»//Компанйон, №41, 2001

5. «МБА по-украински»//Компанйон, №43, 2001

6. «Інституціональні проблеми розвитку вищої освіти в Україні»//Економіка України, 2000

7. «Частное среднее образование»//Бизнес, 2001