Реферат

Специфіка розвитку вищої освіти в період глобалізації

Сучасний етап розвитку суспільства на зламі столітть можна охарактеризувати протистоянням між “глобалізацією” і “антіглобалізацієй” – явищами, які в тій або іншій мірі торкаються всіх без винятку сфер людської діяльності. Нове видання The Collins English Dictionary (1998) вказує, що глобалізація – “це процес, що дозволяє фінансовим та інвестиційним ринкам працювати на міжнародній арені, значною мірою внаслідок скасування державного контролю і поліпшених комунікацій”, а також “процес, завдяки якому компанія..., розширює свою діяльність в міжнародних рамках”. Таке визначення відображає орієнтоване на бізнес неоліберальне розуміння поняття глобалізації, яке найбільш часто вживається в англомовних країнах. Дієслову “глобалізувать” дається більш нейтральне визначення: “здійснювати або розповсюджувати по всьому світу”.

Але деякі дослідники розглядають глобалізацію як загрозу, нищівну силу, що невблаганно розповсуджується та руйнує традиційні соціальні процеси як національні, так і регіональні, місцеві, кординально змінює природні й національні властивості того або іншого соціального об’єкту.

Глобалізація в соціологічному контексті дуже часто розглядається з точки зору осмислювання спеціфики розвитку як міжнародного, так і локального (регіонального) масштабу. Особливий інтерес представляють чотири взаємопов’язаних аспекти прояву глобалізації: економічний, політичний, культурний і технологічний. Всі вони так або інакше впливають на розвиток і реструктуризацію одного з найважливіщих соціальних інститутів суспільства – системи вищої освіти, роль і значення якої зростає в період входження суспільсва у постіндусріальний етап свого розвитку. Навколо освіти, особливо вищої, групуються багато ключових питань глобалізації: стратегія інтернаціоналізації; транснаціональна освіта; забезпечення міжнародної якості; підприємницькі підходи до функціонування освыти; регіональна і міжрегіональна співпраця; інформаційна і комунікаційна технології та віртуальні навчальні заклади; поява нових освітніх посередників – провайдерів освіти, проблеми рівноправності та доступності освіти і таке інше. При цьому необхідно зазначити, що система вищої освіти здатна впливати на глобалізацію, формуючи лінію майбутньої політики держави і регіону. Тому для розуміння особливостей взаємовпливупроцесів глобалізації та системи вищої освіти необхідно розглянути спеціфику глобальних процесів в рамках нової моделі управління, реформування, реструктуризації та облаштування системи вищої освіти з точки зору нових вимог.

Економічний вимір соціальних процесів часто використовується як ключовий двигун глобалізації. Його прояви – потоки торгівлі та інвестицій, наявність специфічних товарів по всьому світу, багатонаціональне розміщення виробництва і ринків. Крім мобільності товарів, має місце зростання міжнародної торгівлі послугами (включаючи освіту). За оцінкою WTO, світовий ринок освіти склав в 1995 р. $ 27 млрд (дол. США) [1, с.6]. Передбачається, що в 2025 р. загальну кількість міжнародних студентів по всьому світу становитиме 4,9 млн [2, c.43].

Іншою тенденцією розвитку та одночасно і противагою вищої освіти з точки зору глобалізації стає поняття “економіка знань” як джерело багатства та інтелектуального капіталу. Теоретики, науковці в таких галузях науки, як освіта, соціологія і економіка визначають безліч чинників, що відрізняють економіку знань від економіки традиційних елементів багатства (землеволодіння, фінанси, фізичний труд). Деякі з цих чинників явно відносяться до освіти, особливо в конкурентному міжнародному навколишньому середовищі, яке на сучасному етапі характеризується насамперед пануванням інформаційних технологій. В економіці знань, згідно з науковими дослідженнями, присутный швидше достаток, ніж дефіцит ресурсів; знижується значення місцеположення і розмір підприємства; існує орієнтація на людські ресурси: ключовою формою капіталу є інтелектуальний капітал [3]. У рамках освіти економіка знань характеризується глобальним ринком з попитом на кваліфіковану робочу силу, яка підтримується міжнародним документом на відповідність кваліфікацій. Освіта може тому використовуватися і як послуга, що продається, і як цінна інтелектуальна власність.

Крім зростаючих темпів створення економічних інновацій, глобалізація характеризується зростанням наднаціональних організацій, які визначають політику держави та окремих соціальних груп, і структур, діючих в рамках, більш широких, ніж рамки окремих націй. Scholte [4, гл. 6] посилається на “транссвітове правління” з боку таких організацій і на “приватизоване управління” для позначення ролі неурядо-вих організацій, зацікавлених груп і консультаційних організацій, які можуть брати участь в формулюванні та впровадженні політики і в розвиток регулюючих інструментів політичного впливу. У сфері освіти можна відмітити діяльність таких міжнародних організацій, як ЮНЕСКО і ОЕСР, таких груп, як Міжнародна мережа органів забезпечення якості у вищій освіті (ММОЗЯВО), профільованих професійних організацій і таких консультаційних організацій, як нещодавно приватизована Міжнародна спілка транснаціональної освіти (МСТО). Саме вони є посередниками, освітніми провайдерами стандартів глобальної, наднаціональної освітянської політики.

Глобалізація в сфері політики тісно пов’язана з підйомом неолібералізму, який приховано був присутнім в практиці соціального управління більшості урядів англогомовного світу і деяких наднаціональних органів, таких, як Організація з міжнародної торгівлі (ОМТ), Світовий банк і Міжнародний валютний фонд (МВФ). Сучасна філософія соціального управління підтримує вільну торгівлю і дію ринкових механіз-мів, включаючи їх застосування до традиційних державних функцій, таких, як освіта, охорона здоров’я і енергозабезпечення. Така ситуація веде до усіченого державного фінансування суспільного сектора, маркетізації суспільних послуг, приватизації державного сектору та/або їх виставленню на аукціон для приватних посередників-провайдерів і усуненню або скороченню регулюючих бар’єрів для вільної торгівлі [5; 6; 7]. Прихильники позиції неолібералізму доводять, що конкуренція призведе до поліпшення послуг, оскільки найбільш успішними виявляться провайдери, які здатні ефективніше працювати і задовольняти клієнтів. Неолібералізм часто супроводжується менеджерізмом – застосуванням таких методик управління бізнесом, як еталонне тестування і забезпечення якості, з тим щоб оцінювати і підвищувати ефективність функціонування і розвитку соціального обрєкту. Суспільні органи, які функціонують за ринковими або квазіринковими принципами, іноді