Хоч неолібералізм стосовно системи вищої освіти найбільш властивий англомовним країнам, в останні роки багато інших країн істотно скоротили пряме фінансування освітніх закладів. Цю тенденцію можно сприйняти як частину послідовних реформ фінансування та управління як всією системою вищої освіти так і окремими вищими навчальними закладами [9, с.1]. Існує декілька причин цієї тенденції, включаючи: фіскальний тиск на урядове фінансування і панування неоліберальної економічної філософії, в якій ринкова орієнтація і підхід “клієнт платить” застосовні до багатьох послуг [9, с.1].

Поряд з економічним розвитком, глобалізація пов’язана з потоком культурних зразків та інформації про культурні події у всьому світі. Адже багато товарів і послуг, що продаються і розповсюджується по всьому світу, тісно переплетені з культурним контекстом.

Будь-яка культура напряму пов’язана з вищою освітою. Наприклад, розширення транснаціональної освіти (ТНО) виводить на перший план проблеми взаємозв’язку між культурою, глобалізацією та вищою освітою, включаючи визнання значення глобальної педагогіки і вплив іноземних освітніх посередників-провайдерів на регіональну систему вищої освіти.

Величезне накопичення, обробка і майже миттєва передача інформації завдяки злиттю інформаційної та комунікаційної технологій – ключовий аспект глобалізації. Це життєздатна інфраструктура, яка включає до себе час і простір й полегшує економіко-політико-культурний розвиток суспільства. Стосовно вищої освіти ці технології розглядаються як такі, що надають можливості скорочення витрат на студента завдяки переміщенню курсів і бібліотечних матеріалів в онлайнове середовищє. Ця стратегія також підвищує можливості для отримання транснаціональної освіти і можливості нових посередників надавати освіту, не вдаючись до традиційної інфраструктури із застарілим інструментарієм і до паперових бібліотек.

Інформаційно-комунікаційна технологія, пропонуючи додаткові альтернативи педагогічним стилям “крейда і ганчірка” або “мудрець на кафедрі”, які традиційно пов’язаним з освітою, також впливає на споживання та використання новітніх освітніх технологій. Але при використанні та впровадженні подібних інформаційно-комунікаційних технологій залишаються відкритими питання регулювання і забезпечення якості онлайнової освіти.

Існуючий стан справ в системі вищої освіти в Україні.

Вітчизняні вищі навчальні заклади зацікавлені як в отриманні прибутку (і таким чином в скороченні залежності від урядової підтримки, яка постійно знижується ), так і в ствердженні свого іміджу, специфіки підготовки фахівців свого профілю на міжнародній арені. На сьогоднішній день все частіше використовується термін “внз-підприємство”, який охоплює практично всі характеристики, властиві сьогоднішній вітчизняній вищій освіті. Поняття “підприємство” охоплює як економічні, так і наукові, академічні аспекти освітньої діяльності внз, виходячи з того, що внз функціонують, з одного боку, за традиційними законами, але, з іншого боку, вимушені підкорятися новим законам конкуренції та необхідності збереження та розвитку престижу, іміджу і прибутку навчального закладу.

Потрібно ясно розуміти, що підприємницький погляд на функціонування й розвиток системи вищої освіти є лише одним з багатьох мотивів, який пробуджує інтереси практично всіх внз до діяльності з урахуванням процесів глобалізації. Диференційовані академічні пошуки інтернаціоналізації навчальних планів, мобільність студентства і професорсько-викладацького складу, яка постійно підвищується, участь у допоміжних, суміжних з освітніми, програмах з надання різноманітних послуг — все це також входить в число важливих проявів процесу глобалізаціі. Потрібно до того ж зазначити, що гроші, які отримуються вищіми навчальними закладами від підприємницької діяльності, дають можливість, виходячи з внутрішніх потреб внз, використовувати їх з метою укріплення і розвитку педагогічної, навчальної, дослідницької та матеріально-технічної інфраструктуру закладу освіти.

Показовим прикладом взаємовпливу підприємницького підходу і глобалізації у вищій освіті є розвиток транснаціональної освіти. Саме в рамках такої освіти можна спостерігати особливості сучасного функціонування традиційних вищіх навчальних закладів, їх дії на міжнародній арені в просторі ринку, в межах якого вищіми закладми освіти реалізуються соціальні ролі приватних провайдерів освіти, про які говорилося вище. В ході впровадження глобальних інновацій в системі вищої освіти країнами-імпортерами освіти розробляється регулююче законодавство, яке охоплює питання захисту споживача освіти, захисту регіональних (місцевих) систем вищої освіти та забезпечення якості освіти що імпортується. Країни-експортери освіти, як правило, створюють кодекси етичної практики в системі освіти та піклуються насамперед про репутацію своїх закладів освіти, оскільки вони працюють на міжнародній арені. ЮНЕСКО, неурядові та приватні міжнародні організації, такі, як Міжнародна спілка транснаціональної освіти, також дотримуються принципів ефективної практики транснаціональної освіти, які спрямовані на підвищення та збереження необхідного рівня якості освіти. Удосконалення, реформування, збільшення конкурентоздатності вищіх навчальних закладів – відповідає парадигмі вищої освіти як підприємства, яке працює в глобальному конкуруючому просторі. Дійсно, вищій навчальний заклад, який надає транснаціональну освіту, стикається з такими ж проблемами управління, як і будь-яка мультінаціональна організація, включаючи урахування різних культурних очікуваннь, правові вимоги, ринкові можливості, фінансові проблеми і забезпечення якості.

В період глобалізації поняття “якості освіти” набуває особливого смислу, тому що саме якість освіти становиться показником результативності глобальних інновацій. До поняття якості можна включити безліч чинників: це і ступень задоволення особистістю результатами освіти, і кількість можливих різнорівневих освітніх пропозицій в регіоні та країні, і професіоналізм професорсько-викладацького складу тощо. Якість освіти охоплює не тільки змістовну частину вищої освіти, але й її структурні та організаційні характеристики.

Є декілька аспектів, що пов’язують глобалізацію із забезпеченням якості освіти:

· конкурентоздатність держав на світовому ринку експорту освіти (і потреба України в “утриманні позицій на ринку” шляхом демонстрації ефективних механізмів забезпечення якості освіти);

· міжнародна мобільність робочої сили (і потреба в упевненості, що випускники вітчизняних внз можуть ефективно працювати всюди, в Україні або в