За визначенням ЮНІСЕФ, «діти вулиці - це неповнолітні, для яких вулиця (в широкому розумінні слова, містить і незайняте житло, і незаселені землі і т. ін.) стала постійним місцем перебування». В Україні до сьогодні не існує однозначного визначення цієї категорії дітей, тому «діти вулиці» розглядаються як неструктурований об'єкт: до нього належать діти, які залишились без батьківської опіки й визначеного місця проживання; діти, які мають сім'ю, але тимчасово втратили з нею зв'язки; мають дім і сім'ю, але перебувають протягом дня на вулиці; які заробляють кошти жебракуванням і крадіжками; схильні до бродяжництва та інших видів асоціальної поведінки. Без сумніву, серед цих категорій дітей наявна різна мотивація виходу на вулицю.Враховуючи багатоваріантність шляхів виходу дітей на вулицю, можна дати таке визначення змісту поняття «діти вулиці»:

1) головною ознакою, за якою дитину можна віднести до «дітей вулиці», є та, що більшу частину часу вони проводять саме там;

2) діти вулиці - діти, які офіційно не визнані такими, що позбавлені батьківської опіки, але фактично можуть бути визнані соціальними сиротами, оскільки батьки, з певних причин, належним чином не опікуються їхнім вихованням. Поняття «діти вулиці» об'єднує в собі безпритульних і бездоглядних дітей.

До дітей вулиці в Україні також відносяться такі категорії:

· безпритульні діти – діти, які не мають постійного місця перебування через те, що втратили близьких, або коли їх вигнали з дому;

· бездоглядні діти – це діти, які мають де жити, але через бездоглядність близьких вони змушені тікати з дому;

· діти-утікачі з виховних установ – діти, що зазнали психологічного та інших насильств у закладах інтернатного типу;

· діти-втікачі із зовні благополучних сімей. Це ті підлітки і діти що мають високий рівень конфліктності і віддаленості у психологічному розвитку;

· діти, що за своїми психологічними ознаками схильні перебувати на вулиці (позбавлені батьківського піклування)[29,с.268].

В Україні сьогодні ще не існує точного визначення цієї категорії, тому діти вулиці розглядаються , як неструктурований об’єкт і до нього належать діти, які залишилися без батьківської опіки і визначеного місця проживання.

Враховуючи багатоваріантність шляхів виходу дітей на вулицю можна дати таке визначення “діти вулиці” - це діти, які можуть бути визначені соціальними сиротами.

Починаючи з 1997 року в Україні проводиться ряд досліджень із характеристики “дітей вулиці” з’ясування їхнього стилю життя і потреб. Це дозволило виявити, що більшість дітей вулиці це діти підліткового віку, з них хлопчиків більше на вулиці, ніж дівчаток на даний час, а у 1997 році було навпаки, і це пояснюється тим, що:

¦ більшість підлітків виховується у багатодітних сім’ях;

¦ часто проживають без батьків або тільки з матір’ю чи батьком;

¦ серед батьків таких дітей часто зустрічаються освідчені, які мають постійну роботу;

¦ значна частина дітей має проблеми з батьками;

¦ “діти вулиці” - це також ті , які мають низьке матеріальне становище;

¦ діти вулиці часто зазнають насилля з боку ровесників;

¦ значна частина таких дітей часто заробляє сама собі на життя, займаючись злодійством, жебракуванням;

¦ діти часто голодують;

¦ діти вулиці вживають алкоголь, палять, нюхають клей і вживають наркотики [29,с.270].

Основні психофізичні характеристики дітей, які формують в умовах вулиці визначаються раннім залученням дитини до виживання. Більшість безпритульних дітей втратили сімейні зв’язки: були покинуті батьками , або самі їх покинули. Важливо звернути увагу на те, чому діти не відвідують, або нерегулярно відвідують школу. Згідно з даними опитування кожна третя дитина не має бажання відвідувати школу, тому, що їй там не цікаво, у 30% - немає грошей на шкільні приладдя, у 22 % - дома немає умов для навчання, у 18 % - діти змушені заробляти на життя самостійно, у 4 % немає документів [23,с.36].

Багаторічний досвід роботи свідчить, що більшість дітей вулиці з раннього дитинства відчуває жорстоке ставлення до себе. Це не може не позначитися на фізичному і психічному стані дитини.

Для того, щоб допомогти таким дітям, необхідно знати, що спричинило бездоглядність і ставлення самих дітей до свого життя і обставин. Вчені відзначають, що у значної частини дітей, які виховуються у умовах відсутності батьківської опіки розвиваються такі типи поведінки:

· пригнічений стан характеризується – пасивністю, апатією;

· соціальна провокація характеризується контрастними емоційними реакціями;

· гіперактивний тип характеризується легкістю входження в контакти , виражений демонстраційною поведінкою з вираженими інтересами до оточуючих, що сприймається дітьми як гра;

· добре пристосовані діти, цей тип характеризується компенсаторною поведінкою, що розвивається, коли не можна задовольнити певні потреби дитини [10,с.76].

Обстеження дітей, які виховуються поза сім’єю свідчить не про відхилення у розвитку, а про формування примусово інших механізмів його функціонування.

Діти вулиці виявляють слабку здатність розвивати свої соціальні ролі, зважаючи на свої можливості встановлювати дружні стосунки [10,с.58].

Досвід показує, що травмуючим фактором є втрата батьків, позбавлення опіки близьких, розміщення в інтернати-притулки. В таких ситуаціях потрібно