> безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця проживання в зв'язку з втратою батьків, асоціальними формами поведінки дорослих у сім'ї, та діти, яких вигнали з дому батьки;

> бездоглядні діти - діти, які мають певне місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці в результаті матеріальної неспроможності опікунів (родичів, бабусь, дідусів); психічних розладів батьків; байдужого ставлення останніх до виховання дітей;

> діти-втікачі із виховних установ - діти, що зазнали психологічного, фізичного та сексуального насильства в закладах інтернатного тину та притулках;

> діти-втікачі з зовні благополучних сімей — діти з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленнями у психічному та особистісному розвитку;

> діти, що за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці - діти, позбавлені систематичного батьківського піклування; аутсайдери шкільних колективів; діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу.

2.Також вивчили причини через які діти втікають з дому основими з них є такі:

· Погіршення матеріального становища значної частини населення.

· Збільшення незайнятих дітей і підлітків.

· Економічна експлуатація дорослими дитини ( залучення дітей до крадіжок, шахрайства тощо ).

Наявність цих факторів пояснюється працівниками внутрішніх справ, працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх посиленням контролю з боку дорослих, які експлуатують дітей і отримують свої доходи.

Послабленням відповідальності батьків за утримання і виховання дітей.

Загострення розбіжностей і конфліктностей між батьками і дітьми.

Ослаблення роботи щодо організації дозвілля дітей за місцем їх поживання і навчання.

· Негативні тенденції у ЗМІ.

3. Говорячи про роботу з «дітьми вулиці» необхідно мати на увазі роботу з широким колом дітей, які вже на вулиці або можуть там опинитися. Під час роботи з дитиною необхідно враховувати особисту думку дитини, тому, що вона має свободу вибору. Крім того дитина повинна мати можливість обирати місце проживання. Якщо вона не хоче повертатися в сім’ю, але згодна залишитися в притулку, її неможна змушувати повертатися додому, навіть, якщо на цьому наполягають батьки. Якщо дитина не хоче жити в одному інтернат, ле погоджується на інший, то це потрібно врахувати.

Основними методами роботи з дітьми які перебувають на вулиці це знайти дитину і завоювати в неї довіру. Пізніше шляхом переконання повернути дитину додому до своїх рідних.

4. Завданням соціального працівника по роботі з дітьми вулиці є досить складними спочатку

· Профілактика можливого виходу на вулицю.

· Створення соціальних, психолого-педагогічних умов для повернення з вулиці.

· Сприяння закріпленню дитини за соціальним інститутом.

Отже, соціальний працівник має бути добре підготовлений до роботи з «дітьми вулиці». Повинен володіти певними методами, мати певні навички, які дозволяють йому розібратися у великій кількості варіантів, уміти виконувати конкретну практичну роботу, повинен надавати всім потребуючим допомогу і підтримувати клієнта.

Працювати з сім’єю досить важко, тому потрібно володіти технологіями, і знаходити найкоротші шляхи запобігання проблеми.

Соціальний працівник для дітей є «швидкою допомогою». Він бере на себе відповідальність за її долю, підтримуючи у складних ситуаціях, він намагається ввести дитину у новий світ і цим світом може бути притулок, орієнтований на те, щоб повернути дитину до сім’ї.

Сьогодні українська дитина беззахисна перед жорстокими реаліями дорослого світу, що брутально вривається в її життя, калічить душу й тіло. Сучасні діти - прагматичні, змушені дбати про хліб насущний. З-поміж працюючих дітей з асоціальних сімей багато залучених до найнебезпечніших й найгірших форм праці, зокрема таких, як сексуальні послуги, торгівля наркотиками. Поширені також жебракування й крадіжки.
Негативні явища соціального розвитку України, в першу чергу, торкнулись інтересів дітей. Зростає кількість дітей, яких батьки кинули або байдуже ставляться до виховання та розвитку своїх нащадків. Саме тому вони поповнюють чисельні ряди армії „дітей вулиць”. В Україні, на жаль, чомусь не квапляться розв’язати цю проблему. Сотні тисяч малолітніх волоцюжок, здається, нікому не потрібні. А тому часто-густо вони стають на слизьку стезю наркоманії, токсикоманії, крадіжок, а то й більш важких злочинів. Прикро, що все більше і більше таких дітей потерпають від сексуальних розпусників, котрі замість держави перебрали опіку над маленькими бродяжками.
Кожна дитина — це маленька особистість, захист і турбота про яку — найперший обов'язок держави

Якщо провести лінію під проведеним дослідженням то ми побачимо що більшість дітей небачать нічого поганого в тому щоб під час конфлікту з батьками втекти з дому от з цими дітьми потрібно працювати проводячи профілактичну роботу.